Перша допомога

Використані матеріали журналу "Медична сестра дошкільного закладу"

ПАМ'ЯТКА

Перша долікарська допомога при кровотечі

        Будь-яка кровотеча є небезпечною для людини: зменшення кількості крові, що циркулює, зумовлює погіршення діяльності серця і недостатнє постачання кис­ню до життєво важливих органів (мозок, печінка, нирки, легені).

        Залежно від того, яка судина кровоточить, розрізняють капілярну, венозну та артеріальну кровотечі. При зовнішній капілярній кровотечі кров виділяється рів­номірно зі всієї рани; при венозній кровотечі — витікає рівномірним струменем, має темно-вишневе забарвлення (якщо пошкоджено крупну вену, струмінь крові може пульсувати у ритм диханню); при артеріальній кровотечі кров має яскраво-червоний колір, б'є сильним уривистим струменем (фонтаном), викиди крові від­повідають ритму серцевих скорочень.

Зупинка капілярної та венозної кровотечі

Насамперед необхідно подбати про запобігання зараженню хворобами, які передаються через кров, та вдягнути одноразові гумові рукавички. Щоб встанови­ти джерело кровотечі, слід оголити рану потерпілого, знявши чи розірвавши одяг.

       На поверхню рани накласти стерильну пов'язку або чисту тканину (носови­чок, рушник тощо) і притиснути пальцями чи долонею. Натискати слід рівномірно, тоді кровотеча зупиниться впродовж 10 хвилин. Якщо цього не сталося, можливо, ви натискаєте недостатньо сильно, чи не в тому місці. Спробуйте натискати силь­ніше, охоплюючи більшу поверхню рани.

Не бажано тиснути на рану, якщо у ній є фрагменти кісток, сторонні предмети тощо. У такому разі для зупинки кровотечі слід використовувати кільцеву поду­шечку. Зробити таку подушечку можна з вузького бинта, шматка тканини тощо. Насамперед слід зробити петлю, обмотавши тканину декілька разів навколо паль­ців. Потім вільний кінець тканини обмотати навколо петлі, поки не утвориться кільце.

      При кровотечі через поранення руки чи ноги слід підняти пошкоджену кін­цівку, щоб зменшити приплив крові. Утримуючи підняте положення кінцівки, слід продовжувати натискати на рану.

Після зупинки кровотечі накласти на рану щільну пов'язку та перебинтувати вище і нижче місця поранення. Не варто перебинтовувати занадто міцно, щоб не порушити кровообіг. Перевірити кровообіг можна за допомогою тесту наповне­ння капілярів. У нормальному стані, при піднятті кінцівки чи натисканні на ніг­тьове ложе шкіра блідне. Опускаючи кінцівку чи припиняючи натиск на нігтьове ложе, шкіра набуває попереднього забарвлення впродовж 2-3 секунд.

Зупинка артеріальної кровотечі

    Кровотечу необхідно зупинити негайно, наклавши джгут чи щільну пов'язку, щоб попередити її раптове, неконтрольоване поновлення.

       Терміново викликати швидку медичну допомогу.

     При сильних артеріальних кровотечах джгута чи щільної пов'язки зазвичай недостатньо. Щоб попередити швидку крововтрату, слід натиснути на точки при­тиснення артерій — плечову (на внутрішній поверхні плеча) і стегнову. Ці точки розміщено у місцях, де артерії проходять близько до шкірних покривів і їх можна притиснути до кістки.

Способи тимчасової зупинки артеріальної кровотечі (протипоказано при переломах) 

Місце кровотечі

Дії

кисть і передпліччя

руку максимально зігнути у ліктьовому суглобі

до плеча і зафіксувати гумовим джгутом або ременем

гомілка і нижня третина стегна

ногу максимально зігнути у колінному суглобі, підняти гомілку до стегна і зафіксувати, підклавши м'який валик у підколінну ямку

верхня третина стегна і пахвина

ногу максимально зігнути у тазостегновому та колінному суглобах, притиснути до тулуба та зафіксувати ременем через поперек

підключична ділянка

випрямлені руки слід максимально завести за спину і стягнути у ліктьових суглобах

 

Накладання джгута

  • Окрім наявного гумового джгута, можна використовувати широкі еластичні матеріали (широкий ремінь, складений у декілька шарів бинт, тканину, одяг тощо). Не можна використовувати мотузки, дроти, вузькі ремені та ін.
  • Джгут накладають вище рани і якомога ближче до неї (але не на суглоб). Під джгут слід підкласти хустку, платок, рушник чи будь-яку іншу тканину. 
  • Джгут слід затягнути до моменту зупинки кровотечі з рани і зникнення пуль­су нижче рани. Правильність накладення джгута визначають за припиненням кровотечі. Якщо джгут затягнено слабо і здавлені тільки вени, кровотеча продо­вжуватиметься, а шкірні покриви набудуть ціанотичного забарвлення.
  • Джгут надійно закріплюють та записують час його накладення (найкраще написати ці дані на шкірі потерпілого).
  •  Джгут на кінцівці має залишатися не більше двох годин влітку і однієї годи­ни взимку. У холодну пору року перетягнуту джгутом кінцівку утеплюють, напри­клад, за допомогою одягу.
  •  Кінцівку з накладеним джгутом слід іммобілізувати. Варто постійно слідкува­ти, щоб постраждалий не зняв джгут чи щільну пов'язку.

 ПАМ'ЯТКА

Перша долікарська допомога при пораненнях 

        Рани — це пошкодження тканин, спричинені механічним впливом, що супрово­джується порушенням цілісності шкірних покривів та слизових оболонок. Залежно від типу травми та предмета, яким завдано поранення, розрізняють різані, колоті, рублені рани тощо.

    Дрібні поверхневі рани зазвичай супроводжуються капілярною кровотечею, яка зу­пиняється самостійно чи після накладання щільної пов'язки. Глибокі рани можуть спри­чинити інтенсивну кровотечу (венозну чи артеріальну), що загрожує життю потерпілого.

      Перебіг ранового процесу залежить від типу і розміру рани, локалізації та сту­пеня її інфікування. При незначному інфікуванні рана може загоїтися шляхом первин­ного натягу. Через 1-2 доби зменшуються больові відчуття. Через 3-4 доби зникають набряк і почервоніння шкірних покривів навколо рани. У разі розвитку запального процесу посилюється біль, з'являється набряк та почервоніння шкірних покривів на­вколо рани, у потерпілого може підвищитись температура.

     Будь-яке пошкодження шкірних покривів може зумовити розвиток запального процесу, а також правця. Тому навіть найдрібнішу рану необхідно обробляти анти­септичними засобами.

Щоб попередити інфікування, дрібні рани слід обробити, виконавши такі дії:

  • за необхідності звільнити поранену ділянку від одягу;
  • ретельно вимити руки водою з милом, одягнути одноразові гумові рукавички;
  • промити рану 3%-вим розчином перекису водню чи мірамістином; якщо рана неглибока, але забруднена, бажано промити її теплою водою з милом;
  • обробити краї рани 2%-вим спиртовим розчином брильянтового зеленого чи 5%-вим спиртовим розчином йоду;
  • заклеїти оброблену рану бактерицидним лейкопластиром чи накласти анти­септичну пов'язку (необхідно слідкувати, щоб ця пов'язка не забруднювалась і не промокала).

        Якщо під час оброблення дрібної рани поновилася кровотеча, слід знову наклас­ти щільну пов'язку, допоки кровотеча не зупиниться. Змінювати її лише за необхіднос­ті: у разі її намокання чи забруднення.

      Не варто самостійно обробляти рани з високим ризиком інфікування (напри­клад, забруднені садни, глибокі колоті рани тощо). Варто звернутися до медичного за­кладу, де проведуть правильне та безпечне оброблення рани.

   Дрібні садни можна обробити за допомогою пов'язок з рідкими антисептиками (фурациліном, йодопіроном, хлоргексидином тощо) чи маззю на основі поліетиленгліколю.

  Мазі з антибіотиками не слід використовувати для оброблення глибоких ран, оскільки це порушує відтік вмісту рани.

   Концентровані дезінфікуючі засоби можна використовувати лише для знезара­ження непошкодженої шкіри навколо рани. Оскільки такі речовини найчастіше міс­тять йод, це може спричинити алергічну реакцію.

 

 ПАМ'ЯТКА

Перша долікарська допомога при ураженні електричним струмом

Дія електричного струму спричинює місцеві і загальні порушення в організмі. Залежно від стану потерпілого (ступінь вологості шкіри, втома, виснаження тощо), сили і напруги струму місцевими проявами можуть бути втрата чутливості, опіки тканин у місцях виходу і входу електричного струму, глибокі опіки шкіри; загаль­ними проявами — запаморочення, судоми, зомління, послаблення серцевої діяль­ності, непритомність, короткочасна втрата пам'яті, головний біль тощо.

Насамперед необхідно негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму. При цьому бажано вимкнути електроенергію у приміщенні. Якщо з якоїсь причини це зробити неможливо, спробуйте звільнити потерпілого від дії електричного струму, використовуючи сухий одяг чи мотузки, шкіряні або гумові рукавички тощо.

Необхідно негайно викликати швидку медичну допомогу.

Після того, як дію електричного струму припинено, потерпілого необхідно покласти у горизонтальне положення. У разі загальних проявів ураження по­терпілого необхідно заспокоїти, дати болезаспокійливі ліки (0,25 г амідопірину, 0,25 г анальгіну), заспокійливі (настоянка валеріани, мікстура Бехтерева). На опі­кову рану накласти пов'язку, змочену розчином фурациліну (1:1000).

Необхідно пам'ятати, що загальний стан потерпілого може різко погіршитися у найближчі години після травми: виникають порушення кровопостачання серце­вого м'яза (стенокардія, інфаркт міокарду), з'являються ознаки повторного шоку тощо. Подібні явища іноді спостерігають у потерпілого з найлегшими загальними проявами (головний біль, загальна слабкість).

При тяжких загальних проявах ураження електричним струмом, що супро­воджуються розладами чи зупинкою дихання, розвитком летаргії, слід почати не­гайно робити штучне дихання і зовнішній (непрямий) масаж серця, доки потерпі­лий не опритомніє.

Якщо серце працює, штучне дихання швидко поліпшить стан потерпілого, шкірні покриви набудуть природнього забарвлення, з'явиться пульс, артеріальний тиск. Найефективніше штучне дихання рот у рот (16-20 видихів на хвилину). Най­зручніше його проводити за допомогою трубки чи повітропроводу.

У разі зупинки серця необхідно негайно провести штучне дихання і зовнішній масаж серця з частотою 50-70 натиснень на грудну клітину за хвилину. Про ефективність масажу свідчить поява пульсу у сонних артеріях. При поєднан­ні штучного дихання і масажу після кожного вдування повітря у легені необхідно робити 5 або 6 натиснень на ділянку серця під час видиху. Масаж серця і штучне дихання рекомендовано продовжувати до повного відновлення функцій організму чи появи виражених ознак смерті.

За можливості штучне дихання потрібно поєднувати з введенням серцевих лікарських засобів. Після того як потерпілий опритомніє, його необхідно напоїти водою, чаєм, компотом (але не кавою), укрити.

При опіку І ступеня потерпілого необхідно заспокоїти, дати йому випити теплого чаю, настоянки валеріани й анальгін, на опікову рану накласти пов'язку, змочену розчином фурациліну (1:1000).

При опіку II ступеня вибір заходів першої долікарської допомоги залежить від стану гемодинаміки (сукупності процесів руху крові у серцево-судинній сис­темі). Якщо у потерпілого немає артеріальної гіпотензії й аритмії, проводять такі самі заходи, як і при опіках І ступеня, однак усі лікарські засоби вводять внутрішньом'язово (50%-вий розчин анальгіну з розрахунку ОД мл на рік жит­тя у поєднанні з 2,5%-вим розчином піпольфену чи 2%-вим розчином супрастина з розрахунку 0,1 мл на рік життя).

При опіках III і IV ступенів проводять первинну реанімацію у стандартній послідовності: звільнення верхніх дихальних шляхів і підтримка їх вільної прохід­ності, штучна вентиляція легень, закритий масаж серця. У такому разі потерпілого обов'язково госпіталізують у хірургічне відділення лікарні.

При судомному синдромі рекомендовано внутрішньом'язово вводити діазе-пам (седуксен) з розрахунку 0,3-0,5 мг на кг маси тіла.

   

ПАМ'ЯТКА

Перша долікарська допомога при обмороженні

При підозрі на обмороження потерпілого необхідно доставити у тепле, опалюване приміщення. Обережно зняти мокрий одяг і взуття. Якщо взуття не знімається — його слід розрізати.

Важливо не допустити швидкого зігрівання пошкоджених ділянок тіла. Пони­ження температури у тканинах супроводжується порушенням кровопостачання через різке уповільнення кровотоку в капілярах. Відновлювати життєдіяльність клітин без поновлення кровотоку є небезпечним через те, що обмін речовин у клітині повністю відновлюється, проте не постачається кисень і не виводяться продукти метаболізму. Як наслідок — клітина гине через відсутність кисню і накопичення продуктів обміну, що спричинює появу некрозу тканин навіть при легких ступенях обмороження.

Найбільш ефективний і безпечний спосіб зігріти обморожену ділянку та віднови­ти у ній кровообіг — теплові ванни. Обморожену ділянку тіла занурюють у теплу воду. Упродовж 20-30 хвилин температуру води поступово підвищують від 20 °С до 40 °С, доки обморожена ділянка не порожевіє та не потепліє.

Після теплової ванни (або іншого зігрівання) пошкоджені ділянки тіла необхідно ретельно висушити. На обморожену поверхню накласти септичну теплоізолювальну пов'язку. Не можна змащувати пошкоджені ділянки жиром чи мазями, оскільки це іс­тотно ускладнює подальше оброблення.

     Обморожені ділянки тіла не можна розтирати снігом, тому що такі заходи лише посилюють охолодження, а на шкірі з'являються мікротравми, що створює сприятли­ві умови для розвитку інфекційного процесу, а надалі — для гнійних уражень м'яких тканин. Легкий масаж і розтирання можливі при І ступені обмороження. При обморо­женнях II, III, і IV ступенів це може призвести до травм судин, що збільшує небезпеку їх тромбозу і глибинного пошкодження тканин.

Велике значення при наданні першої долікарської допомоги мають заходи щодо за­гального зігрівання потерпілого, зокрема пиття теплих напоїв (чай, молоко). Зазвичай при обмороженнях І ступеня таких процедур достатньо. Якщо колір і чутливість шкіри відновлюються, потерпілий не відчуває болю, то подальше лікування йому не потрібне.

Якщо зберігається блідість обмороженої ділянки, місцеве пониження температу­ри, анестезія чи біль, необхідно терміново доставити потерпілого до лікарні, оскіль­ки такі симптоми вказують на глибоке обмороження м'яких тканин. Якщо перша допо­мога не була надана до прибуття санітарного транспорту, її необхідно надати під час транспортування.

Рекомендації щодо профілактики обморожень у холодну пору року:

Ø     носити головний убір і одяг з шерсті чи хутра, які залишають повітряний про­шарок між тілом та одягом;

Ø     закривати частини тіла, які найчастіше травмуються при обмороженні (пальці рук і ніг, вуха, ніс);

Ø     пити більше теплих напоїв, що поліпшує терморегуляцію організму;

Ø     дозувати тривалість прогулянок.

 

 

ДІЇ ПРИ РЯТУВАННІ ТА НАДАННІ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ НА ЛЬОДУ І НА ВОДІ

Рятування потерпших на льоду:

Надання допомоги людині, яка провалилася під лід, – надзвичайно небезпечне заняття, потребує зібраності та виваженості в діях.  

Щоб допомогти людині, що терпить лихо, і не потерпіти самому, дотримуйтесь наступних правил:

1.     Без потреби не виходьте на лід. Подумайте, чи зможете під час надання допомоги впоратись самотужки, чи краще покликати на допомогу- ще кого-небудь. Якщо поряд нікого немає, то дійте продумано і обережно, щоб замість допомоги не погіршити становище.

2.     Протягніть потерпілому довгу жердину, дошку, палицю від лиж, лижу, хокейну клюшку або киньте вірьовку, зв'язані паски тощо.

3.     Якщо вам усе-таки необхідно вийти на лід, то ляжте на лід і повзіть по поверхні, штовхаючи рятувальний засіб перед собою або кидаючи поперед себе вірьовку чи пасок. Добре, якщо ви одягнете рятувальний жилет.

4. Будьте якомога далі від ополонки (краю крижини), протягніть потерпілому палицю, жердину чи киньте вірьовку. Якщо вірьовка чи трос закріплені на березі і не вистачає довжини, то, міцно тримаючись за кінець вірьовки однією рукою, протягніть потерпілому другу руку.

5.     Витягаючи потерпілого, попросіть його працювати ногами – так буде легше витягнути його з ополонки. Коли ви його витягли, не дозволяйте йому підійматись на ноги, нехай він повзе вслід за вами до берега.

6.     Після того, як витягнете потерпілого на берег у безпечне місце, викличте "швидку медичну допомогу", надайте йому першу допомогу, необхідну при охолодженні організму.

 

Перша допомога при гіпотермії (переохолодженні)

Ознаки гіпотермії:

Ø     тремтіння і озноб, які можуть бути відсутніми на пізніших стадіях;

Ø     оніміння;   

Ø     втрата координації рухів;

Ø     зніяковіння, незвична манера поведінки;

Ø     температура тіла нижче 35 град. С.

Якщо в потерпілого одночасно спостерігаються ознаки відмороження і гіпотермії, в першу чергу надавайте допомогу як при гіпотермії. Цей стан може призвести до смерті, якщо людину терміново не зігріти. Але навіть у цьому випадку не варто залишати без уваги відмороження, яке при тяжкому ступені може призвести до ампутації пошкодженої частини тіла.

Гіпотермія належить  до  невідкладних  медичних   станів. Дотримуйтесь  принципів надання першої допомоги і виконайте додатково спеціальні заходи при гіпотермії:

Ø    викличте "швидку медичну допомогу";

Ø    поступово відігрійте постраждалого, загорнувши його в ковдри або сухий теплий одяг;

Ø    не намагайтесь зігріти тіло потерпілого дуже швидко, не занурюйте його в теплу воду, швидке обігрівання може викликати серцеві проблеми;

Ø    будьте надзвичайно уважними при поводженні з потерпілим; по можливості прикладне до тіла теплий предмет (гарячу грілку, пляшки з теплою водою):

Ø    дайте тепле пиття, якщо потерпілий при свідомості.

Найкраще, якщо відігрівання буде відбуватись з середини тіла (тепле пиття) одночасно з відігріванням з зовні.

 

Рятування потерпілих на воді:

Потопаючий. Потопати може людина, яка не вміє добре плавати, фізично ослаблена або стомлена, хвора або поранена, а також людина, яка опинилась в холодній воді або випадково впала у воду. Якщо не допомогти цій людині, вона може загинути. Проте, що людині потрібна допомога, можуть свідчити такі ознаки:

Ø     спроба плисти не призводить до просування вперед;

Ø     на обличчі з'являється вираз відчаю;     

Ø     людина кличе на допомогу або махає руками, щоб привернути увагу;

Ø     хвора або поранена людина може триматись однією рукою за уражену частину тіла;

Ø     людина намагається наблизитись до берега або човна, хапається за пліт або борт човна;

Ø  потопаюча людина   хаотично махає  руками,  намагаючись висунутись із води, щоб набрати повітря, замість того, щоб намагатись плисти;

Ø     подібні намагання мимовільні та продовжуються недовго;

Ø  тіло  у воді перебуває у  вертикальному положенні, ноги не виконують плавальних рухів.

Прийняття рішення   

У такій ситуації особливе значених має правильний вибір способу надання доиомої и потерпілому.  Огляд місця події з метою виявлення  реальної та  потенційної   шіроні відіграє в такому випадку важливу роль. Слід розуміти, шо потопаюча людина ліг несвідомо та інстинктивно. Навіть якщо це дитина, ваш приятель чи близька вам людина, вони можуть учепитись у вас мертвою хваткою та будуть тягнути вас під воду навіть шді. коли вони перебувають вже під волою. але ше не знепритомніли. У такомл разі ви не тч;,ки не допоможете,  але й самі можете  потонути.  Ось  чому,  допомагаючи потопаючому, ніколи не підходьте до нього близько спереду. Слід наближатись до потопаючого спереду, тримаючи     поперед     себе рятувальний   круг,   жердину   чи інший плавучий засіб (рятувальний жилет, рятувальний нагрудник і таке інше). Тому потрібно швидко оцінити обставини і прийняти найбезпечніше рішення.

 

Способи надання допомоги потопаючому

Завжди розпочинайте із самого простого, а в разі невдачі перед тим, як приступити до більш ризикованих дій, краще подумайте, як зменшити ризик.

Словесний метод

Перебуваючи у безпечному для вас місці, ясно, чітко та коротко скажіть потопаючому, що і як він має робити, підбадьорюйте його словами, намагайтесь заспокоїти його, тоді він швидше зрозуміє ваші поради.

Метод дистанційної подачі рятувальних засобів та витягання.

Якщо поблизу вас є який-небудь плавучий предмет (краще рятувальний круг), киньте його так, щоб потопаючий міг за нього вхопитися. Краще, якщо встигнете прив'язати до нього вірьовку (пасок), за яку потім зможете підтягнути потерпілою до берега чи на мілину.

Якщо ви знайшли вірьовку, то один кінець її закріпіть на плаазасобі або за береговий предмет, а інший – за рятувальний круг чи інший плавучий предмет, який ви подасте потопаючому. Перед витягуванням потопаючого станьте так, щоб у вас була гаріи опора або ухопіться за плавзасіб чи за береговий предмет, щоб ви самі не впали у воду і потопаючий не потягнув вас за собою.

Вхід у воду на мілководді    

Якщо нещастя трапилось на мілководді, можливо ви зможете наблизитись до потерпілого вбрід, щоб подати рятувальний засіб, але тримайте рятувальний засіб так. шоб він був між вами та потерпілим. Міцно стійте ногами на дні, тримайтесь однією рукою за яку-небудь опору, наприклад причал (кущ, гілку дерева), та протягніть довгу жердину потерпілому. Якщо присутніх багато, утворіть живий ланцюжок, міцно взявшись за руки.

Використання човна

Спробуйте наблизитись до потопаючого на човні так, щоб кинути йому який-небудь плаваючий предмет або простягнути жердину. Якщо човен невеликий, подавати жердину треба з носа або з корми, щоб при підтягуванні потопаючого човен не перекинувся. Якщо човен такого розміру, що можна на нього взяти постраждалого, підходити до потерпілого також потрібно носом або кормою, щоб при втягуванні його в човен, човен не перекинувся.

Ніколи не стійте на човні на повний зріст під час рятування потопаючого.

Рятування уплав

При наближенні до потопаючого уплав слід тримати поперед себе будьякий плаваючий предмет (краще рятувальний круг), шоб потопаючий хапався за нього, а не за вас. і подавати  його  на витягнутих  руках,  щоб потопаючий  не  зміг до вас дотягнутись.

Підтримуйте з ним зоровий та голосовий контакт. Підбадьорюйте потерпілого, намагаючись примусити його працювати ногами в той час, коли за допомогою плаваючого предмета будете тягти його до берега чи до найближчої мілини.

Буксирування потерпілого

При буксируванні вплав потерпший може бути ліе в змозі працювати ногами, шоб допомогти вам, але може вхопитись за вас руками. Тому потрібно буксирувати його на якомога більшій відстані від себе і буш готовим у будьякий момент ухилитись від його спроб вхопитись за вас руками. Спробуйте умовити його лягти на спину або перевернути його самому, якщо маєте такий досвід.

Якщо ви не маєте нічого під руками, намагайтесь підоливти до нього ззаду, попросивши когось на березі відвертати його увагу від вас. Коли це не вдасться, спробуйте розвернути його спиною до себе, схопивши його лівою рукою за ліву руку, якщо можливо, вище ліктя і різким рухом розвернути його спиною до себе і захопити його зігнутою в лікті лівою рукою під підборіддя. Утримуючи його лежачим на спині, буксируйте до берег» або до найближчої мілини, одночасно спробуйте умовити його допомагати своїми ногами вам плисти. При цьому ніколи не забувайте про особисту безпеку. Якщо ви відчули, що втрачаєте контроль над своїми рухами або відчуваєте, що потерпілий осьось схопиться за вас руками, різко відштовхнувшись, тимчасово віддаліться від нього, а відновивши координацію своїх дій, спробуйте знову надати допомогу потерпшому.     

Серцево-легенева реанімація

Утоплення – одна з форм механічної асфіксії, що розвивається в результаті попадання рідини в дихальні шляхи або внаслідок ларингоспазму і припинення дихання чи з зупинкою серця в результаті психічної (страх) і рефлекторної (удар об воду, холодовий шок) дії.

Невідкладна допомога повинна бути спрямована на якнайшвидше відновлення дихання і кровообігу.

Витягши потерпілого з води, необхідно:

Ø   швидко очистити верхні дихальні шляхи від піску, мулу та волоростей, для чого, ставши на праве коліно, покласти потерпілого вниз обличчям його черевом на своє ліве стегно, лівим передпліччям натиснути на спину, щоб вивільнити від вода та предметів дихальні шляхи, одночасно пальцями правої руки вичищати порожнину рота від мулу, піску та водорослів;

Ø     одночасно з очищенням ротової порожнини подразнювати корінь язика та глотку пальцями, щоб викликати блювання, яке прискорить відновлення життєвих функцій;

Ø     покласти потерпілого на спину, щоб голова була відкинута назад для розправлення дихальних шляхів, для цього можна використати валик з одежі, дитячий рятувальний круг тощо;

Ø     визначити наявність дихання протягом 5 секунд;

Ø  якщо воно відсутнє, почати робити штучну вентиляцію легень потерпілого способом "з рота в рот";

Ø     визначити наявність пульсу на сонній артерії протягом 10 секунд;

Ø за його відсутності водночас із штучним диханням виконувати непрямий масаж серця (на одне вдування робиться від п'яти до п'ятнадцяти масажних поштовхів на грудну клітину /на грудину між ребрами в районі серця/), і цей цикл повторювати до появи ознак дихання і серцебиття;

Ø     разом з штучним диханням здійснювати нагрівання тіла розтиранням.

Добре тренований рятувальник починає робити штучну вентиляцію легенів методом "з рота в рот" або "з рота в ніс" під час доставки потерпілого до катера або на берег.

Одночасно з наданням допомоги необхідно викликати "швидку медичну допомогу" або якнайшвидше, не припиняючи реанімації, доставити потерпшого до лікарні.

Дата публікації: 10:27 04.11.2016
Завідувач

Шевченко Людмила Олексіївна

Консультативний центр
Пошук