До школи

Коли до школи ще далеко 

           Чи можуть бути пов’язані шкільні труднощі з особливостями розвитку дитини у ранньому віці?

            Про підготовку до школи у перші місяці життя батькам замислюватися ніколи – досить і більш актуальних турбот.  Однак така підготовка  завжди триває (або ні): бо більша частина шкільних труднощів має в основі порушення розвитку низки функцій, а вони формуються з перших років життя.  Наприклад, порушення розвитку рухової активності утруднює формування навичок письма, затримка мовного розвитку спричинює труднощі при навчанні письма і читання.

            Спеціалісти відзначають „фактори ризику „ у ранньому розвику дитини:

·        труднощі з годуванням;

·        неспокій і крикливість;

·        недостатня реакція на світло, звук (або навпаки, надмірно різка, бурхлива реакція);

·        гіперактивність або надмірна млявість дитини;

·        порушення сну;

·        проблеми з розвитком мовлення або рухів.

       Вважається, що вже для однорічного малюка можна передбачити можливі шкільні труднощі, а значить звернути увагу дорослих на ті чи інші  сторони розвитку, що потребують підвищеної уваги. Краще, якщо це зробить спеціаліст. Але відповідність розвитку віковим нормам можуть перевірити і самі батьки. На що треба  звертати увагу? Необхідно враховувати розвиток дрібної моторикита основних рухів, розвиток мовлення та вміння спілкуватися з дорослими і однолітками, здатність сприймати нову інформацію і запам’ятовувати її.

     Наприклад, для малюка, якому виповнився рік, нормою є,якщо він стоїть без підтримування, ходить сам або тримаючись за руку, вимовляє перші слова, активно спілкується з навколишніми людьми, може маніпулювати предметами, активно реагує на нове, може пригадати, куди ви разом заховали іграшку. Попрохайте його через невеликий проміжок часу знайти її , і ви переконаєтесь у цьому.

       Якщо ви помічаєте якесь відхилення у розвитку,  не треба панікувати, але й не слід чекати, що все владнається сао собою. Варто починати коригуючи заняття.  В якому віці?  Відомий психолог Л.С. Витготський писав:”Тільки таке навчання в дитячому віці добре, яке випереджає розвиток і веде його за собою, але навчати дитину можна лише того, чого вона здатна навчитися”.  До цього можна додати – і в тій формі, в якій зробити це легше. А  навчається дошкільник – невтомно і успішно – у грі й спілкуванні з дорослими.  Це навчання не повинно бути насильним, а мета, яку ви ставите перед дитиною, має бути досяжною: на крок попереду – але досяжною.  Адже успіх породжує впевненість, бажання, інтерес,  а невдачі дуже швидко викличуть небаження ,відмову від роботи. Якщо є можливість звернутися за консультацією  до лікаря,психолога, логопеда, зробіть це, уважно постався до їхніх порад та рекомендацій, але не чекайте готового рецепту.  В подальшому, при безпосередній підготовці до школи , приділіть особливу увагу тим сторонам розвитку, з якими були проблеми. І не соромтеся, попередьте про це вихователя дитячого садка і вчителя. Це допоможе їм врахувати особливості, подолати труднощі, не травмуючи дитину. Відставання у ранньому розвитку можна подолати, однак, це потребуватиме зусильі великого терпіння. Не шкодуйте часу, не втрачайте надії – якщо ви не побачите швидкого результату, ваші старання все одно не будуть марними, коли дитина піде до школи.

До школи

         Добре, якщо ваша дитина відвідує дитячий садочок.  Чіткий режим дня, різноманітні види діяльності,  малювання, ознайомлення з довкіллям, фізична гімнастика, музика, ознайомлення  з початковими знаннями з математики грамоти допоможуть забезпечити той мінімальний  рівень розвитку, який дитина повинна мати ще до шоли.  Ваше найголовніше завдання  – підтримати зацікавленість розумовою працею, пережити разом з дитиною радість перших успіхів.

        У багатьох батьків виникає питання: „У яку школи віддавати дитину – в російську чи українську, в школу-гімназію чи в звичайну загальноосвітню?” Ці нелегкі питання вирішують батьки, а виконувати їх дитині.  Чи готова вона до виконання батьківської волі? Якщо вдома всі говорять чудовою російською мовою, а інші мови дитина почала засвоювати у 4-5 років і добре володіє розмовною не лише російською, а й українсьокю, і для неї немає проблеми, якою мовою спілкуватися чи слухати казку,  то питання про те, якою мовою навчатися дитині в школі , не стоятиме.

       Можливий випадок, що дитина українською мовою почала говорити тільки рік тому, а перевагу надає спілкуванню російською мовою.  Фахівці  в таких випадках рекомендують: якщо дитина знає менше, ніж 3000 слів, навчати її тією мовою, яку вона краще знає, тобто рідною мовою.  І батькам краще погодитися з цим.

          Ще одна з великих проблем актуальна у деяких сім’ях перед навчанням у школі: якою краще писати рукою – лівою чи правою? На перший погляд, дитина ніби забавляється, пишучи лівою рукою чи обома по черзі.   Насправді   це не так.  Це пов’язано з з формуванням психомоторних механізмів правої чи лівої півкулі головного мозку та їх взаємодії, із зародками яких дитина народжується.  тому, якщо не вдалося зорієнтувати дитину до двох років діяти правою рукою, то краще не змінювати його звичок.  Потрібно ознайомитись і зрозуміти  своєрідність розвитку дитини –лівші, пізнання нею довкілля, що виявляється переважно в орієнтуванні у просторі, сприйманні уявою об’эмних предметів, сприйманні графічних зображень, малюнків, букв, які ніби змішуються і сприймаються з іншої точки зору, ніж у правші. Це помітно з раннього дитинства по рухах дитини:  вона часто збиває предмети, робить зайві рухи – що сприймається батьками як непослух, за що її іноді карають.  А дитина просто ліворука і бачить все як лівша, тобто важко орієнтується у лівій, правій стороні, ігнорує ліву частину простору, рідко розуміє правильно, де це над…, під…, в…, на…,  її постійно треба переконувати, що існує ще й праворуч і для впевненості дати помацати, відчути, що це саме так.  Класичний вихід – постійно нагадувати, де „сіно”, де „солома”.  І, якщов дошкільному віце це викликає посмішку, то в школі можуть бути великі сльози.   Ліворукість – дивовижне і загадкове явище в світі праворуких. І ліворуким дуже важко до нього пристосовуватися. Знаючи це, батьки повинні стежити, щоб сиділа дитина в школі якомога правіше від дошки, весь час допомагати в орієнтації, де праворуч, де ліворуч, і в який бік яка буква чи цифра дивиться, бо без цього дитина може старанно написати все у перевернутому вигляді. Особлива у них і поведінка: дуже вперті, неврівноважені, бо дорослі весь час доводять, що щось не так, як дитина бачить. Усі завдання буде виконувати повільно, важку заучувати напам’ять.  Це хороша, нормальна дитина,  але з її своєрідністю треба рахуватися, і батьки в цьому  – перші помічники.

             Обсяг знань,   яким треба оволодівати в школі не механічно, а осмислено без шкоди для здоровья, робить необхідним пошук різних форм виховання, які базуються на фізіологічних можливостях дітей.  Досвід показує, що резерв сил і здібностей такої дитини значно більший, аніж вони можуть реалізувати, бо з 6 до 10 років життя – період найінтенсивнішого розвитку інтелекту, коли можливості пам’яті, уваги, спостережливості, мислення подвоюються. Тому потрібно цілеспрямовано підходити до підготоки дітей до школи.  Необхідно визначити, чого ви хочете, а осбливо важливо бачити,  що хоче і може ваша дитина. У школі майже до всіх ставляться однакові вимоги відповідно до положень і програм державної освіти, але здібності дітей різні.

         Тому батьки повинні звернути пильну увагу на здоров’я своєї дитини, і психічне зокрема, її розвиток, починаючи з дитинства.  може бути так, що батьків дуже тішить прив’язаність до них дитини, яка не хоче залишатися наодинці, самостійно виконувати якесь доручення, часто рюмсає, і ніхто не замислюється над природною особливістю такої поведінки, а дитина просто нервова, тож їй у школі буде важко.  Справжню причину цього можна виявити і усунути заздалегідь  до навчання, якщо детально і не один раз поговорити з дитячим психіатром, це не страшно і надзвичайно потрібно.  Бо всі батьківські „страшно” та „ніколи” можуть відгукнутися неуспішністю у школі, коли допомогти буде набагато складніше , аніж запобігти.  Кожна дитина має свою особливість, але одні на заважають дитині жити,  розвиватися і з часом зникають , інші заважають і затримують своєчасне формування навичок, якостей притаманних саме цьому  вікові дітей.  Дитина повинна вміти уважно слухати казки, врші, оповідання, переказувати їх чіткою, виразною мовою, без порушень у вимові окремих звуків.

 

У ШКОЛУ – ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ

Мотивація до навчання

                 Основною метою успішності будь-якого навчального процесу є бажання вчитися – мотивація. На жаль, у багатьох дітей необхідний стимул добре навчатися в школі або вдома відсутній , і коли вони потрапляють у смугу невдач, виникають сумніви, що вони зможуть самостійно подолати її. Отут  вже ніяк не обійтися без допомоги батьків і вчителів.

         Для одержання справді гарних результатів у навчанні, дитина має захотіти працювати з повною віддачею – ви можете підвести коня до води, але не примусите його пити.  Щодо освіти, ви можете забезпечити дитину буквально всим необхідним для її успішного розвитку:чудовими іграшками, кращими вчителями, люблячими і турботливими батьками – але ви не спроможні змусити її захотіти вчитися. Чому ж в одних дітей є стимул добре навчатися, а в інших немає?

                Мотивація до навчання з’являється у дитини тоді, коли вона починає очікувати від оточуючих  тієї чи іншої реакціі на свої певні вчинки.  Дворічний малюк, наприклад, може вже цілком усвідомлено розрахувати, що йому вдасться спорудити вежу із шести кубіків.  він, звичайно, спочатку не впевнений ще до кінця у  своїх можливостях, але коли вдасться виконати поставлене завдання, то буде найвищою міроюзадоволений собою і наступного разу спробує щастя вже із сьома кубіками.  А якщо раптом досвід виявиться невдалим, його оцінка власних можливостей трохи знизиться залежно від того, як він відреагує на цю конкретну невдачу.

             Саме на цьому шляху проб і помилок дитина вчиться оцінювати свої можливості. Тільки впоравшись з цим, вона переходить до їх безпосередньої реалізації. Причому у формуванні комплекса уявлень про самого себе точка зору батьків і вчителів важлива для малюка аж ніяк не менше , ніж його власна думка. Щоб допомогти дитині цілком розкрити свій потенціал, ви маєте бути в першу чергу доброзичливими. Намагайтеся зробити так, щоб із кожним новим досвідом вона трохи піднімала планку ступеня складності завдань, що стоять перед нею – обрежно, не занадто високо і не занадто низько, правильний розрахунок можливостей – справа тонка.

         Коли батьки і вчителі чекають від дитини занадто багато і через це їй часто доводиться переживати невдачі, вона може втрати спевненість у власних  силах і починає  ставитися до самої себе як до цілковитого невдахи – ця небезпека часто підстерегає дітей по справжньому здібних. Так, близькі їм люди чекають від них успіху буквально у всіх починаннях – але ж у дітей , як і в дорослих, періоди підйому душевних сил чергуються з періодами їх спаду і з одними завданнями вони справляються ркаще, ніж з іншими.

             Дітей можна і потрібно навчити бути упевниними у своїх можливостях  і в такий спосіб допомогти зародженню в них прагнення домагатися в житті кращих  результатів: і стимул для успішного навчання , і творча незалежність дитини залежить передусім від доброзичливого ставлення батьків до її раннього навчального досвіду і високої оцінки її творчого потенціалу.

        Батьки, які з самого початку бачть у своєму малюкові в першу чергу незалежну маленьку особистість, дають йому велику свободу для самовираження. І навпаки, діти, які ростуть під постійним невсипущим контролем батьків, які звикли у всьому покладатися на їхню думку і виконувати розпорядження не обговорюючи їх, звичайно реалізують свій потенціал далеко не повністю.

          Багато людей, які згодом стали всесвітньо відомими  особистостями і які, за логікою речей, мали б бути в дитинстві надзвичайно обдарованими, відчували в школі певні проблеми. Дослідження біографії 400 знаменитостей засвідчило, що хоча усім їм подобався процес начвання, троє з кожних п’яти вважалися в школі поганими учнями.  Якщо вам здається, що ваші діти не справляються з якимись  конкретними завданнями, спробуйте підійти до справи з іншого боку:дитина замість запитання: „Чи можу я зробити це?” має навчитися запитувати у вас: „Як мені з цим справитися?”

У ШКОЛУ – ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ!

 

ГОТУЄМО РУКУ ДО ПИСЬМА

            Не дивина, що підготовлена дитина легше адаптується до школи. Усвідомлюючи це, бать­ки заздалегідь починають вчити малят читати, лічити, розв'язува­ти нескладні задачі, а також пи­сати. Але, щоб гарно й швидко писати, треба, крім терплячості та бажання, мати тверду руку. Проте лише дехто має її від на­родження, а здебільшого це, як і в спорті, досягається завдяки вправам.

         Дитина має «виписатись». Од­наче просто писати літери в зо­шиті з косою лінійкою нуднува­то, та й щоб упоратися з цим, треба досягти певного віку. Впра­ви, що тренують дитячу руку, раджу починати з розмальову­вання, а перші спроби доцільно робити у три-чотири роки. Для цього знадобляться розмальовки такого типу, що містять невеликі деталі. Якщо запропонувати дитині власноруч розмалювати подібну картинку, то вже за кілька хвилин матиме­те вщент покреслений аркуш. Аби цього не сталося, нехай во­на не розмальовує, а просто штрихує кожну деталь окремо. І не обов'язково прямими лініями, а й хвилястими, а ще — колами, спіральками, «черв'ячками». Спо­нукайте не виходити за межі кож­ної деталі й виконувати при змозі рівномірну штриховку.

         Можна також запропонувати як тренувальні завдання спільне створення тематичних ма­люнків, які складаються з дов­гих і коротких рівномірних ліній. Наприклад, ви кажете дитині: «Давай поїдемо потягом до ба­бусі в село. Ось на одному краю аркуша наш будинок, а на іншо­му — бабусин садок. (Ці малюн­ки маєте зробити самі). Треба намалювати залізничну колію: дві довгі поздовжні лінії-рейки (креслите ви), а впоперек них ба­гато коротеньких — шпали (крес­лить дитина). Зроби це старан­но, охайно, бо інакше потяг не зможе проїхати і нам не вдасть­ся відвідати бабусю». Чим охочі­ше дитина відгукнеться на про­позицію помандрувати, тим кра­ще вона впорається із завдан­ням.

         Або: «В густому дикому лісі живе в своїй хатинці лісник. Ра­зом з ним тут живуть зайчики, півники, курчата, каченята… (Ма­люєте ви). Лісник подовгу не буває вдома, тож намалюй, будь ласка, довколо хатинки паркан, щоб ані лисиця, ані вовк не мог­ли зашкодити лісниковим дру­зям».

         Можна запропонувати малому домалювати сонечкові про­мінці, якими б воно зігрівало квіти довколо себе. Більше буде промінців — довше цвістимуть квіти. Чи нехай нагодує курчатко (малюєте ви), пшоном, зерном і черв'ячками. Ця робота приваблива тим, що виконується спільно. Та й резуль­тати кращі, бо берете участь у малюванні, для вас досить лег­кому.

         П'яти-шестирічним дітям уже можна пропонувати вправи в зо­шиті, але також у супроводі всі­ляких забавок: «Нудно малюва­ти звичайні палички. Уявімо, що це артилерійська залога: довга паличка — солдат з гнотом, ко­роткі — просто солдати, малень­ке коло — жерло гармати, а весь рядок у зошиті — лінія фронту». Дайте наказ вивести військо на позицію — і креслити палички бу­де вже не так нудно.

 

        Як підвищити працездатність дошкільнят               Запобігання перевтоми дітей у процесі навчання

           Оскільки в основі працездатності лежать можливості івідновлення функцій та ресурсів людського організму, то ц і питання були і є предметом вивчення медицини. Однак останнім часом проблема переросла із суто медичної в соціальну. Не випадково вона опинилась у центрі уваги  багатбох педагогів. Це й зрозуміло: коли працездатність дитини не підтримувати належним чином, дуже часто вже в дошкільному віці перевтома призводитьдо порушень здоров’я та втрати спроможності до стійної продуктивної діяльності у подальшому.

        Сьогодні наші діти часто перебувають у стані, який можна назвати граничним, – тобто ще не хвороба, але вже й не здоров’я. Наслідки перевтоми дітей- то передрусім, численні функціональні порушення нервової системи, а саме: підвищена нервовість, внутрішня напруга, хронічна млявість, розлади сну, загальна пригніченість. Звісно, це позначається на працездатності – дитина втрачає інтерес до навчання. Отож до проблеми запобігання пкрквтомитреба підходити комплексно і зважено.

        Академік Г. Фольборт, вивчаючи парадокси, пов’язані з втомлюваністю, доводить, що втома є природним збудником процесів відновлення працездатності, оскільки діє закон „біологічного зворотнього зв’язку”. З нього впливає: що більша втома(вилучаючи перевтому), то сильніша стимуляція відновлення й вищий рівень подальшої працездатності. З урахуванням того, що в період цього відновлення  відбувається „побіжний ремонт органів і тканин”, стає зрозумілим: помірна втома не руйнує організм, а навпаки – підтримує його.

   Не  заперечуючи загальнодіалектичного взаємозвязку між ступенями втоми та подальшого відновлення, слід зазначити, що актуальними видаються ті наукові положення, які предметно допомагають педагогам розв’язувати завдання щодо запобігання перевтоми й подоланнянегативних проявів утоми. Найперше у цьому аспекті постає питання про джерела втоми.

   Чимало своїх прихильників має так звана „емоційна теорія”. Згідно з нею втому спричиняють одноманітність трудових процесів, монотонність роботи.  Досить поширена й думка, що джерелом втоми є внутрішній конфлікт особи між небажанням працювати і спонуканням до роботи.

   Найбільш адекватною щодо кола порушених питань  видається нам розроблена грузинським психологом Д. Узнадзе „діяльна теорія”, яка грунтується на установчий моделі поведінки. За нею,  у процесі навчання та посильної праці йде формування стану готовності до дії, установки на труд. Характерними тут є приклади діяльності людей, коли захоплення творчою роботою відсуває на тривалий час межі втоми. Позитивна установка ніби переборює її, підтримує тонус усього організму на належному рівні.                                                         

   Зазначені загальнонаукові положення, естраполюючись на конкретику тієї чи іншої освітньо-виховної системи, не втрачають свого змісту й щодо дітей дошкільного віку. У цьому віці, крім установки, яка підтримує належну розумову та фізичну працездатність, має відбуватися формування потреб та мотивів до різних видів діяльності.

    Якщо працездатність дитини не що інше, як здатність організму виконувати певну роботу, то які можуть бути конкретні поради та розробки щодо побудови освітньовиховної роботи і до якої межі можна збільшувати навчальні навантаження дитини, не ризикуючи зашкодити їй внаслідок перевантаження організму? Питання щодо найбільш оптимальної тривалості та послідовності зайнять, їхнього впливу на працездатність дітей, щодо доцільності використовуваних вихователем методичних прийомів та характеру профілактичних заходів  для запобігання розвитку втоми в дошкільнят потребують подальшого вивчення . Недостатньо розкриті також вікові та індивідуальні особливості дітей. На сьогодні жоден педагог фактично не знає, як навчати дитину відповідно до типу її вищої нервової системи. Недостатній науковий рівень дошкільної педагогики, яка тривалий час керувалася не стільки результатами всебічного вивчення життєдіяльності конкретної дитини, скільки всілякими директивами, постановами, призвів до того, що ціла низка вище зазначених   категорій взагалі випала з її поля    зору.  

         До сьогодні більш-менш визначені ті з них, які, так би мовити, лежать на поверхні:

  • вікові можливості;
  • стан здоров’я дитини;
  •  володіння певними навичками.

         Відсутня глибина у вивченні тих особливостей дитячого організму, які пов’язані з психікою. Загалом це пояснюється недостатньою увагою в нашому суспільстві до розвитку психологічної науки, недооцінкою індивідуальних, особистісних чинників у фізичному зміцненні дитячого організму, у становленні дитини як особистості. Це позначалося й на навчальних програмах дошкільних закладів.

         У комплексній ситсемі шляхів запобігання перевтоми дітей важливе місце посідає біоритмологічний напрямок . Дослідження М. Змановського відкрили нові підходи до пізнання природи не тільки дорослої людини, а й змусилизамислитись над існуючою системою освітньо-виховної роботи в дитсячому садку. Визначивши „біоритмологічний портет” кожної дитини, вихователь міг би поділити дошкільнят на три підгрупи, щоб працювати з кожною у відповідний час. З так званими „жайворонками” – дітьми, які мають найвищу працездатність у першу половину дня, можна проводити навчальний процес саме у цей час. А з „совами”, у яких найбільша інтенсивність і продуктивність роботи припадає на вечерні години, краще заняття та ігри-заняття проводити у другій половині дня.

        Решта дітей належит до аритміків або „голубів”. У них добова динаміка працездатності не має яскраво виражених коливань і , зазвичай, постійно перебуває  на високому рівні й лише зрідка – на низькому.

         З цього впливає: щодня обов’язково мають витримуватися лише такі компоненти режиму дня, як режим засинання та пробудження, тривалість прогулянок, час харчування. Решту видів діяльності дітей слід варіювати за термінами і тривалістю їх виконання. Чим більше режим роботи відповідатиме особливостям біоритмологічного портрету конкретного вихованця, тим комфортнішими будуть умови для функціонування фізіологічних систем дитини. А це обов’язково відіб’ється  на самопочутті, настрої, на всьому тому, що вміщує в себе поняття „здоровий малюк”.                                                            Використовуючи знання індивідуальних біоритмологічних  особливостей дітей у добовому циклі, не слід залишати поза увагою й більш загальні закономірності динаміки працездатності . Плануючи навчально-виховну роботу з дошкільнятами, педагог має пам’ятати, що вони найменш працездатні навесні . Тому в цей час варто подбати, щоб вони частіше бували на свіжому повітрі, більше рухалися. Заняття з фізичної культуридоцільно проводити у підгрупах, добираючи зміст занять відповідно до стану здоров’я, фізичного розвитку дітей. Важливе значення має також правильний правильний добір вправ окремо для дівчаток і для хлопчиків.

         В осінні місяці (особливо на початку навчального року – у вересні, жовтні), коли діти після тривалого відпочинку звикають до режиму навчання, працездатність їх також незначна. Тож необхідна особлива увага педагога до того, як малі входять у навчальний процес.   Ігри заняття мають буди недовготривалими;оптимальними є міні-заняття, подорожі, екскурсії, мандрівки. Поступове збільшення тривалості навчального процесу допоможе дітям, так би мовити, впрацьовуватись у навчальний процес, призвичаїтися виконувати завдання належним чином.

     Така наступність у дозуванні навантаження гарантує настання за фазою впрацьовування оптимальної працездатності, яка буде найвищою в жовтні-листпаді. Проте в грудні вона знову почне спадати, діти гірше утримуватимуть у пам’яті нові знання, їхня увага знижуватиметься. Тому цей період краще використати для закріплення вже набутих знань. Більшість занять із фізичної культури варто проводитина свіжому повітрі (катання на лижах, ковзанах, санчатах тощо).         

         Значне зниження працездатності дітей спостерігається і в квітні, коли на загальному тлі втомиінколи помітно виділяється перевтома багатьох дітей, унаслідок недосипання, поганого харчування, браку вітамінів. Постійна втомлюваність малюків на тлі загальної втоми часто переростає у перевтому. Діти скаржаться на нездужання („в мене болить голова, болять ніжки”, „я не можу швидко бігати”) під час виконання фізичних вправ припускають помилок, більше пітніють, дещо втрачають інтерес до занять.

         Педагог зобов’аний вчасно помітити перші ознаки втомиі,  побудувавши належним чином роботу з дітьми та їхніми батьками, спрямувати розвиток ситуації в позитивне русло.

      Періодика фізіологічних функцій та психологічних показників знаходить своє вираження і в тижневому циклі, тому своє самостійне значення  має тижнева динаміка працездатності. Неврахування її також може позначитися на стані здоровя дітей.   Помічено, що найвища працездатність дітей припадає на середу. Оптимальна – у вівторок, четвер. Знижена – у понеділок, п’ятницю; у першу половину року зниження працездатності помітне не лише в понеділок, але й у четвер, п’ятницю.

         На завершення огляду шляхів підвищення працездатності дошкільніяті, відповідно, запобігання перевтоми, слід наголосити на такому чиннику як особистісні  стосунки в системі „вихователь-діти”.  Працездатність та активність дітей найвищі там, де вони поважають та люблять свого педагога. Для цього він повинен жити інтересами  своїх вихованців, розвивати дітей відповідно до їхніх природних можливостей. Зрозуміло, щодо особистісного, суб’єктного компоненту навчального-виховного процесу вичерпних рецептів і формул бути не може. Треба лише постійно пом’ятати, що „як дитина бігає і грається, так їй і здоров’я посміхається”, і що здоров’я наших вихованців  – у наших руках.

         Ольга Кириченко, головний спеціаліст відділу педагогічної та післядипломної

освіти Департаменту вищої освіти МОН України

 

Батькам першокласників: як допомогти дитині навчатися

         На самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальні уміння, він особливо потребує пильної уваги, підтримкм, підбадьорення, присутності і контролю близьких людей.

Трохи про самостійність

Ні для кого не секрет – діти повинні бути самостіними. Але, на жаль, не всі розуміють, що таке самостійність. Звичайно, це не безцільне і безконтрольне бігання вулицями, це не готування уроків абсолютно без нагляду і зацікавленості дорослих.

Адже в деяких сім’ях звичайним явищем буває самоусунення батьків.  Вони тішать себе надією , що семирічна дитинавласними силами може подолати шкільну премудрість і виконати будь-яке завдання.  Їх не насторожує, що деякі вправи, букви чи цифри, написані вдома, набагато гірші, ніж виконані у класі, де майже тридцять чоловік. „Перевіряючи” уроки,  вони мовчки беруть зошит, який протягує малюк, мовчки перегдядають написане, немов не помічаючи старання чи неакуратність, помилок і виправлень, мовчки повертають роботу дитині, не висловивши ні схвалення, ні недоволення.  Часто на запитання вчительки про те, що сказали вдома про його роботу, учінь відповідає: „Нічого”.  А раз батьки нічого не говорять, у дитини складається враження , що дорослі задоволені її успіхами.  Ти більше, –  педагогам це добре відомо – лише деякі першокласники можуть правильно оцінити результати своєї діяльності.

Вдумливе і серьйозне ставлення батьків до шкільних справ своєї дитини обов’ково окупить себе. Дорослі швидко починають розпізнавати, коли малюк справді може сам готувати уроки, коли він точно розуміє завдання і твердо знає, чого від ньго хочуть. Безумовної перевірки потребує також , зроблене в групі продовженого дня.

Якщо ви побачили, що син чи донька в школі займається краще, ніж удома, знайте – це сигнал небезпеки: старанності дитині вистачить тільке на молодші класи.наскільки б самостійною вона не була, як тільки усвідомить, що її робота нікого не цікавить, а досягнення залишають домочадців байдужими,  вона і сама стане байдужою – так спокійніше.

Безумовно, на самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальні уміння, він має особливу потребу в пильній увазі, підтримці, підбадьоренні, присутності і контролі близьких людей.  На радість вчителів, більшість батьків розуміють глибину і значимість змін, що відбуваються в житті дитини.

Можливі варіанти

Добре, коли в сім’ї є бабусі і дідусі і можна „звалити”  на їхні плечі всі турботи, покластися на мудрість і досвід старшого покоління. Але як бути, якщо молода сім’я живе окремо?

Звичайно люблячі батьки намагаються взяти на початку навчальногго року відпустку.  Мама бере її у вересні, тато – у жовтні, дивись, і чверть закінчилася, а там можна думати і про подовжений день.

Іноді до цього моменту в домі з’являється малесенька істота – братик чи сестричка.  Вважається, що так мама зможе більше часу приділятисвоєму першокласнику.  На роботу ходити не треба, дитина постійно перед очима; можна самій проводжати її до школи і зустрічати після уроків, поговорити з вчителькою.

Теж варіант.  Але він таїть у собі багато несподіванок, складностей, неминучих хвилювань і турбот.  Чи зуміє жінка впоратися? Чи вистачить у неї тепла, ласки, чуйності, енергії здоров’я на двох?  Чи не стане для неї материнство тягарем? Перш ніж зважитися на такий крок, варто серйозно замислитись, обговорити на сімейній раді його можливість.  Діти  –  це радість і щастя, але це й велика відповідальність.  Чи зможуть батьки правильно зрозуміти свого „старшого” малюка, мотиви його поведінки, причини „дивних” учинків? Чи не відчує первісток себе самотнім, беззахисним нещасливим , знедоленим і забутим?  Адже раніше центральна роль у сім’ї належала йому, а тепер він відійшов на другий план, а усе в домі підкорене маленькій галасливій істоті.

Кожна сім’ я знаходить свій вихід.  Головне – прийняти правильне рішення і діяти розумно, щоб не залишити дитину без уваги, але й уникнути дріб’язкової опіки.

Щоранку ряди дітвори сбігаються до дверей школи. Серед цьго галасливого потоку особливо виділяються пари: великий і маленький. Найчастіше дорослі проводжують учнів початкових класів. Чудовий звичай, який приносить величезне задоволення дітям. Не відмоляйтесь від нього, навіть у випадку , якщо не треба переходити вулицю. Кілька хвилин поруч із батьком чи матір’ю  – і малюк відчуває значущість події , яка відбулася в його житті : він став школярем. Незабаром він зрозуміє, що ця дорога – не прогулянка , а початок трудового дня. Тому, хоч шлях недовгий, задивлятися, зупинятися, відриватися не варто, можна запізнится до звоника. Краще йти бадьорим кроком, тоді, опинившись біля входу на дві- три хвилини раніше ніж потрібно, можна постояти, чекаючи друзів. Батькам, затримавшись трохи, буде цікаво поспостерігати, як зустрічається їх чадо з однокласниками, заодно і познайомитися з ними.

намагайтеся максисально використати ранковий час для корисного взаємного спілкування.  підніміть настрій малюка, якщо він „встав не з тієї ноги”, підбадьорте, якщо він чимось незадоволений. багато чого можна встигнути по дорозі:повторити уроки, прочитати напам’ять вивчений учора вірш, визначити головну мету дня, пригадати захоплюючу історію, яка, непевно з гордістю буде повідана товаришам.

Якщо підрахувати, скільки дорогоцінних хвилин батьки щодня витрачають на нотації, вказівки, нудне моралізування, то виявиться, що це суттєва , якщо не основна частина іхнього спілкування з дитиною. На змістовні бесіди, щире спілкування часу не залишається. а дитсяча душа жадібно потребує саме цього.

Зустріч від зустрічі відрізняється

Пригадайте слова, які вимовляють найчастіше батьки, коли син або донька повертається зі школи. Звичайно, ви вгадали:”Які сьогодні оцінки?” А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюкав шкільному вестибулі і прямуючи додому, запитайте його:”Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?” Який неосяжний внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкривається перед вами її серце. Це дорого коштує.

Діти люблять похвалу, завжди намагаються принести радість батькам, але вони мають бути упевнені: їхні справи хвилюють дорослих, змушують близьких тривожитися і переживати. От і знайдіть привид похвалити дитину. Нехай вона це відчує. 

Дата публікації: 10:29 04.11.2016
Завідувач

Шевченко Людмила Олексіївна

Консультативний центр
Пошук