Сім’я від А до Я

БАБУСЯ Й ДІДУСЬ

      У вас народився малюк. І це не тільки ваша радість. Разом із вами радіють і ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й дідусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персонажів. Деякі мами й тата із задоволенням використову­ють допомогу бабусь-дідусів — із малюком посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, на­впаки, уважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама й тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.

   Насправді, допомога й користь від участі в складному та цікавому процесі виховання представників старшого покоління величе­зна. Бабусі й дідусі вже мають життєвий до­свід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків булб б зовсім неправильно.

    У той же час, дуже часто виховна пози­ція батьків відрізняється від позиції бабусь і дідусів. Наприклад, тато вважає, що сина потрібно обов'язково загартовувати, а ба­буся принагідно потихеньку кутає малюка. Мама прагне обмежити час, проведений дитиною перед телевізором, а бабуся не має сил відмовити маленькому маніпуляторові.

    Чого ж бабусі й дідусі частенько роблять усе по-своєму та не прислухаються до побажань молодих батьків? Найчастіше така по­ведінка пов'язана з потребою в любові або в повазі. Літнім батькам бракує уваги дітей, які подорослішали й одвічно зайняті. У такий момент турбота про онука або онучку стає «світлом у вікні». Онуки відповідають взаєм­ністю своїм бабусям та дідусям. А ті, у свою чергу, надмірно їх балують.

   Крім того, бабусі й дідусі часто відчувають незатребуваність власних педагогічних на­вичок. Але ж вони самі виховали прекрасних дітей! І тепер до них не хочуть прислухатися!

     Що ж робити, якщо все-таки в чомусь іс­тотному позиції мами й бабусі мають різно-біжності, а переконати маму або свекруху не вдається? У такій ситуації кращий вихід — звернутися до послуг няньки. Коли ж ні —1 у родині розпалюються справжні баталії. А страждає від усього цього дитина!

     Ситуація, коли бабуся з дідусем живуть окремо від молодої родини, є значно прості­шою від тієї, коли представники трьох поко­лінь живуть разом. У цьому випадку особли­во складно визначити спільні пріоритети, розподілити обов'язки та мати спільну мету. І в жодному разі — не критикувати одне од­ного у присутності дитини! Адже вона все чує й все розуміє.

    А якщо мама-тато все-таки не домовили­ся з дідусем-бабусею? Що відбудеться в цьо­му випадку з дитиною?

     Є дорослі, яких малюк часто бачить. Вони важливі для нього і, він їх поважає. Але вони всі по-різному і за різне карають, заборо­няють та дозволяють теж різне. Що робити дитині? А це вже залежить від її характеру. Деякі малюки пристосовуються. З мамою поводяться так, із татом — інакше, з дідусем обирають третю модель поведінки. А деякі діти активно протестують від такої неузго­дженості вимог. І в результаті — дратівли­вість, плаксивість, агресія.

   Як будувати гармонічні стосунки з бабусями і дідусями?

Ø     Незабаром після появи малюка необхід­но поговорити з вашими родичами та по­яснити їм свої педагогічні погляди.

Ø     Не критикуйте дії бабусь та дідусів у при­сутності дитини, краще зробіть це на­одинці, коректно і тактовно.

Ø     Не прагніть ізолювати вашу дитину від ба­бусь і дідусів,— вони багато чого можуть навчити.

Ø     Виховуйте дитину таким чином, щоб вона шанувала літніх родичів.

Ø     Поясніть бабусі, що її досвід дуже важли­вий, але відповідальність за виховання дитини цілком покладається на її батьків.

 

БАТЬКО

    Чомусь багато батьків переконані, що поки дитина мала, не вміє ходити та розмов­ляти, їй цілком вистачить і мами. Це не чоло­віча справа — змінювати памперси та «агукати». От підросте трішечки, тоді й тато може брати участь у процесі виховання. Але якщо дитина знає ласкавий голос батька, його добре обличчя, запах, сміх, якщо вона звикла до турботливих дотиків батьківських рук, отже, тато стане для малюка такою ж важливою людиною, як і мама. А якщо тато постійно відсутній, пізно повертається з роботи або сідає біля телевізора, щойно перетнувши поріг дому, це означає, що поступово батько буде витиснутий на периферію сімейного життя. У такій родині дитина обожнюватиме тата здалеку і вважатиме себе невартим татових уваги та любові. Холодна зневага батька викликає у дитини невпевненість у своїх достоїнствах, силі та привабливості.

        Як це не дивно, але деякі мами теж підтримують таку оману та прагнуть відсторонити тата від «непотрібних» турбот. Якщо ви — із таких батьків, то вже зараз замисліться над тим, якою виросте ваша дитина. А добре було б із першого моменту появи малюка вдома запросити батька до дитячої кімнати та дати йому можливість колисати, годува­ти, переодягати. Насправді багато чоловіків просто не впевнені у своїх силах, а зовсім не відмовляються це робити. Любляча мати неодмінно захоче, щоб у дитини був теплий, турботливий і добрий тато. Це означає, що їй, напевно, удасться побороти свої ревнощі та бажання безроздільно панувати в житті дитини.

    Між іншим, для багатьох родин початок взаємин між татом й дитиною був закладе­ний у сімейній пологовій палаті, коли тато до­помагав мамі під час пологів, підтримував її добрим словом і разом із нею привітав появу малюка! У таких родинах стосунки «мама — дитина — тато», зазвичай, складаються дуже гармонійно.

    Досвід свідчить, що тільки в дружній парі обоє батьків стабільно відчувають до дитини позитивні почуття: у таких парах батьки чу­дово знають своїх дітей і турбуються про них. Батько — доросла свідома людина, яка на­певно впорається зі своєю дитиною. Час від часу мамі найкраще дати татові можливість поспілкуватися з дитиною наодинці, відчути себе гордим батьком.

   Так чого ж може навчити тато свою дити­ну в перші роки життя? Перше та основне — любові. Якщо тато спокійний, розважливий і доброзичливий із мамою, ласкавий із ди­тиною,— отже, своєю поведінкою він до­водить дитині перший найважливіший урок пізнання світобудови. Він розшифровується маленькою людиною приблизно так: «Мої батьки добрі та гарні. Вони люблять мене. Світ світлий і надійний».

   Чим старшою є дитина, тим складнішими є її взаємини із батьком, який уособлює силу, мудрість і владу. Якщо батько попередні роки був близьким другом дитини, то, швид­ше за все, і в підлітковому віці дитина прийде до батька за порадою.

   Для сина або для дочки тато існує в різних ролях. Для дівчинки дуже важливо, щоб тато не принижував її, ставився до неї з повагою, підкреслював її красу та чарівність. Батько для неї — модель майбутнього обранця.

   Батько — модель ідеального чоловіка для сина. Якщо трирічний хлопчик імітує процес куріння, це означає, що його тато, швидше за все, запеклий курець. Якщо хлопчик кричить матері: «Замовкни!» — він, можливо, усього лише наслідує тата. Батькові доведеться від­мовитися від всіх звичок, які він не хоче при­щепити своєму синові.

   Чим старшою є дитина, тим складніше їй відчувати до батька не тільки любов, але й повагу. Вимоги дитини стають усе серйозні­шими: чи вміє тато плавати? чи багато він за- і робляє? чи вірить у Бога? Підростаючи, син здійснюватиме свідоміші спроби бути схожим на батька: старанно копіюватиме його ходу, манери, стиль одягу. Якщо син іденти­фікує себе з батьком, то це означає, що він захоплюється татом і хоче бути схожим на нього у всьому.

Що вміє гарний тато?

Убезпечити дитину.

Уважно вислухати, бути великодушним, справедливим і чуйним.

Палко вболівати за успіхи дитини.

Запропонувати корисну пораду.

Навчити робити правильний вибір.

Навчити поважати маму.

Хвалити за гарні вчинки.

Критикувати за непорядні вчинки.

Дотримуватися правил, які він прищеп­лює дитині.

 

БЛИЗНЮКИ

   Коли в родині подвійне щастя та з поло­гового будинку приносять відразу двох ма­люків, то, як годиться, і проблем у молодих батьків збільшується рівно вдвічі. Важко, але зате як цікаво!

   Майже відразу перед батьками постає питання — як же виховувати близнюків? Вік у них однаковий, дуже хочеться виховувати однаково. Але не все так просто! Якщо маля­та одностатеві — хлопчик і хлопчик або дів­чинка та дівчинка,— тоді ще нічого. А якщо у вас хлопчик і дівчинка? Тоді, незалежно від того, близнюки вони або погодки, виховува­ти їх уже напевно потрібно по-різному.

    Через деякий час ви станете зауважувати, що насправді ваші малюки дуже різняться між собою: один — галасливий, інший — «ти­хоня»; один любить, щоб із ним поговори­ли, інший може довго перебувати на самоті. Звісно, є родини, у яких віддають перевагу «рівності» близнюків у всьому: одяг одна­ковий, іграшки, харчування… Насправді так буває досить рідко. Малята все одно оберуть ті іграшки, які їм більше подобаються, відда­ватимуть перевагу різній їжі.

   Чи потрібно одягати близнюків однаково? А ви уявіть собі ваших дітей, які вже вирос­ли. Кожний із них побудує своє власне життя, не схоже на життя свого брата або сестри. Так чому ж ви нав'язуєте свої дітям щось однакове? Як тільки вони зможуть робити самостійний вибір, запитайте, яким кольо­рам віддає перевагу кожний із них, що йому більше подобається одягати?

   Близнюки — майже такі самі діти, як ре­шта. Майже, тому що все-таки існує досить потужний емоційний зв'язок між такими дітьми. Ви помітите, що досить часто на­стрій однієї дитини передається й іншому малюкові. Якщо дітей розлучають ненадов­го, то вони поводяться неспокійно, тривож­но. У близнюків порівняно з іншими дітьми є багато психологічних особливостей. Вони пов'язані з постійним існуванням «удвох», у парі, і навіть із тими ускладненнями, що ви­никають ще на стадії багатоплідної вагітності. Оскільки організм жінки «розрахований» на народження лише одного, то двом або трьом малятам доводиться зазнавати випробувань ще в материнській утробі, і під час пологів — різні «стреси». Правда, сучасна медицина здатна звести до мінімуму їх наслідки.

   До трьох років двійнята можуть відгуку­ватися на обидва імені та не впізнавати себе в дзеркалі або на фотографії… Батькам важ­ливо втрутитися якомога раніше та за допо­могою певних прийомів привчати малюків до того, що в кожного з них — своє ім'я, свої інтереси, своя думка… Якщо ви хочете, щоб із ваших близнюків виросли двоє самостійних людей, незалежних одне від одного, не по­трібно постійно підкреслювати їх подібність. Із самого раннього дитинства слід заохо­чувати в дітях незалежність, усвідомлення свого Я, надавати значення їх неподібності, намагатися називати кожного власним ім'ям (хоча часом навіть батькам нелегко розібра­тися, хто є хто), ставитися до дітей, як до двох різних індивідів, а не як до «однієї людської істоти у двох екземплярах». Бажано, щоб у дітей були різні іграшки, різний одяг, різні хатні обов'язки. Найлегший спосіб підкреслити індивідуальність дітей — зробити їм різні зачіски. Часом важко уявити ту саму дитину з різною зачіскою, у зовсім різному одязі. Але в цьому випадку важливу роль відіграють саме дрібниці: кольори одягу, форма зачіски, різні стилі одягу. У дитячому садочку, у школі близнюки повинні кожний окремо виконувати свої домашні завдання. У дні народження також необхідний індивідуальний підхід: у близнюків мають бути окремі подарунки, вітання. Добре, якщо в кожного є свої шафки, тумбочки, де зберігаються їх речі,  іграшки.

    Однак, помічаючи та заохочуючи відмінності дітей, слід так само бути особливо уважним. Хворобливе ставлення до успіхів іншого властиве всім дітям, у близнюків же цей стан може доходити до критичної оцінки. Якщо девізом життя близнюків стане фраза «Хто кращий?», то одвічний конфлікт вам забезпечений. Особливо це виявляєть­ся в підлітковому віці, коли дитина починає розуміти, що їй подобається, а що ні; чим їй дійсно подобається займатися, а що їй непотрібно. Але так само, як і всі люди, близнюки потребують емоційного відпочинку. Їм обов'язково потрібна «своя територія», на і якій вони можуть погратися насамоті, відпочити від спілкування. Їм необхідні «свої ігри», а не тільки спільні із братом або сестрою. Вибір гуртків або спортивних секцій повинен бути обумовлений не зручністю для батьків, а інтересами дітей. Один любить малювати, а інший співати? Тоді одного — в студію малювання, а іншого — на хор!

     Щойно дорослий починає спілкуватися з одним малюком, інший теж починає вимагати уваги до своєї персони. Тому будьте уважними і не обділяйте увагою одного з дітей. Крім того, обов'язково необхідно підкреслювати індивідуальність кожного малюка. Знайдіть у своїх дітях щось особливе. Адже в кожній людині є те, чим вона не схожа на іншу. А от порівнювати близнюків навіть шкідливо — це може призвести до непотрібних ревнощів.

Як виховувати близнюків?

Ø     Намагайтеся підкреслювати індивідуаль­ність кожного малюка.

Ø     Грамотно розподіляйте свою батьківську увагу між дітьми.

Ø     У кожної дитини обов'язково повинна бути якщо не своя кімната, то хоча б «своя територія» у спільній кімнаті.

Ø     Не намагайтеся зацікавити обох дітей од­нією справою. Нехай кожна обирає собі заняття за інтересами.

Ø     Не порівнюйте дітей!

 

БРАТИКИ І СЕСТРИЧКИ

     У вас у родині знову очікується поповнен­ня. Ви з радістю мрієте, хто ж народиться — хлопчик або дівчинка. А якої думки із цього приводу ваш первісток? Навіть якщо він зо­всім ще малий, не слід тримати його в невіданні. Адже поява братика або сестрички для нього — не менш важлива подія, ніж для мами й тата. Спробуйте уявити себе на місці дитини. До моменту появи немовляти ваша старша дитина була єдиною, найулюблені­шою. Тільки їй безроздільно належали мами­на й татова любов. Іграшки дарували тільки їй. І раптом з'являється хтось, хто забирає частину батьківської любові й, спочатку, май­же весь батьківський час.

     Якщо ви не підготуєте старшу дитину до появи братика або сестрички, то прояви рев­нощів вам забезпечені.

    Поширена помилка, якої припускаються батьки,— відправлення старшої дитини до ба­бусі на певний час, коли молодшу дитину щойно забрали з пологового будинку. По-перше, старша дитина не матиме можливості брати участь у приємних і цікавих турботах. По-друге, вона ображатиметься на батьків за те, що заради малюка вони погодилися з нею розлучитися, тому вважатиме молодшого братика або сестричку перешкодою для свого щастя.       

    Спільна кімната для старшої та молодшої дитини не завжди корисна. Звісно, батьки міркують приблизно таким чином: нехай живуть разом, будуть дружнішими, навчаться опікуватися одне одним. Усе залежить від різниці у віці дітей. Поміркуйте, наскільки збігається їх розпорядок дня, а також, чи зможуть ваші малюки жити разом. Які в них характе­ри? Найчастіше виявляється, що хтось із ма­лят — сильніший та активніший, а хтось — спокійний тихоня. І таке спільне проживання не матиме великої користі, а швидше, навпа­ки, призведе до зайвих конфліктів.

   Виховуючи дітей, намагайтеся уникати порівнянь. Не слід запевняти: «Ти ж старший, а поводишся як маленький». Такі батьківські висловлення боляче вражають вашого пер­вістка. Він щиро дивується, чому ж раніше він був гарним, а тепер батьки весь час хва­лять молодшого братика або сестричку.

   Іноді батьки зауважують, що замість лю­бові старша дитина виявляє агресію щодо молодшої. Не сваріть дитину! Намагайтеся спокійно з'ясувати, чому вона так поводить­ся. Така поведінка — привід замислитися: можливо, старшій дитині ви приділяєте за­надто мало часу, а, можливо, ви забули її похвалити або просто погладити по голові.

    Як відповідати на дитячі питання на зразок таких: «Мамо, а ти кого більше любиш — мене або Машу?» Звісно, мама любить усіх своїх ді­тей. Але в цей момент малюкові важливо по­чути, що саме його люблять більше. Один тато вигадав таку відповідь: «Усі батьки дуже силь­но люблять своїх дітей. І не можна сказати — кого більше або сильніше. Але ти з'явився на три роки раніше, ніж твій брат. Отже, тебе ми любимо на цілих три роки довше».

Що робити, якщо у вашій родині більше дітей, ніж одна?

Ø Розповідайте старшій дитині заздалегідь про те, що незабаром у неї з'являться бра­тик або сестричка.

Ø    Ніколи не порівнюйте дітей.

Ø   Не сваріть дітей за прояви агресії одне до одного. Намагайтеся пояснювати осо­бистим прикладом, як можна знаходити спільну мову одне з одним.

Ø  Якщо у вас щойно з'явилася друга дитина, перерозподіліть обов'язки в родині таким чином, щоб і перша дитина не страждала від браку уваги.

Ø  Покладіть на старшу дитину якісь несклад­ні обов'язки щодо догляду за маленькою. Вона відчуватиме відповідальність і ніж­ність стосовно маляти.

БРЕХУН

    Пропоную заздалегідь домовитися, що в цьому випадку кожна ситуація — особли­ва. І навчимося її розбирати та розуміти, що робити далі.

   Отже, малюк вам збрехав. А раптом для нього це зовсім не брехня? Адже дитячий мозок улаштований особливо, і вигадані ди­тиною образи здаються їй так само яскрави­ми, як дійсні. «Це не я розбив чашку! Це во­рона прилітала!» Не сердьтеся! Згадайте, що ви відчували в дитинстві в подібній ситуації, і ваша пам'ять миттєво покаже вам подібну картинку. Навчайтеся відрізняти корисну фантазію й бажання уникнути покарання.

    Іноді малюк просто вигадує якісь казкові сюжети, розповідає про те, що з ним ніколи не відбувалося. Для батьків такі фантазії — відмінний матеріал для того, щоб краще зро­зуміти свою дитину. Послухайте, чого в цих текстах більше? Яскравих, барвистих описів або страхів, негативних сюжетів? Через такі фантазії дитина передає свої переживання нам, дорослим.

   У будь-якій ситуації, коли ви сумніваєтеся, сварити малюка чи ні, намагайтеся знайти причину нечесної поведінки дитини. Цілком можливо, що вона обманює тільки з бажання бути ще кращим для мами або тата. «Сьогод­ні я найкраще їв у дитячому садочку»,— роз­повідає малюк. А ви прекрасно знаєте, що це не так, тому що поговорили з вихователь­кою. Зовсім непотрібно «виводити дитину на чисту воду» і говорити: «Ні, Марія Іванівна мені розповіла, що ти три години просиділа над своєю тарілкою». Краще подумайте про те, що давно не хвалили свого малюка. А він тепер вигадує, що добре їв або красиво пи­сав літери, щоб почути від найважливіших людей, який він «найкращий, найрозумніший або найкрасивіший».

   «Я не хочу бути поганим в очах мами або тата»,— от навіщо малюк обманює дорослих. «Якщо я збрешу, то мене не покарають за мою витівку»,— така нехитра думка частень­ко знаходиться за дитячими відмовками.

   Мудрість, послідовність і терпіння — ваш ключик до розв'язання проблеми. Ніколи не приймайте рішення зопалу. Кожна ситуація унікальна! Учіться самі й демонструйте приклад дитині — відкрито обговорюйте проблему. Не кваптеся з покаранням! Швидше за все, малюк збрехав сьогодні тому, що ви покарали його минулого разу або наказали: «Зробиш те або те — покараю!» І от результат. Марне заняття — запитувати в дитини: «Ти навіщо мені брешеш?!» Це ми вами розу­міємо приховані причини дитячої поведінки. А малюк просто намагається врятувати свій внутрішній світ. Тому намагайтеся йому до­помогти, а не зашкодити.

Що робити, якщо малюк обманює?

Ø     Намагайтеся зрозуміти причину.

Ø     Не сваріть, навіть якщо спіймали на брехні.

Ø     Не намагайтеся у будь-який спосіб почути зізнання.

Ø     Якщо дитина сама визнала свою прови­ну — обов'язково похваліть її!

Ø  Обговоріть ситуацію з малюком наодинці та намагайтеся разом знайти вихід.

Ø     Краще не розповідайте про це нікому, тому що малюкові буде неприємно слуха­ти, що обговорюють його промахи.

Ø     Не порівнюйте дитину з іншими дітьми — це не матиме користі.

Ø  Демонструйте позитивний приклад — будьте щирим із дитиною в почуттях і вчинках.

Дата публікації: 21:18 04.11.2016
Завідувач

Шевченко Людмила Олексіївна

Консультативний центр
Пошук