Сюжетно-рольова гра

Аналіз стану ігрової діяльності в дошкільних закладах показав, що сьогодні сюжетно-рольова гра аж ніяк не є тим провідним видом діяльності дітей, яким мала б бути. Головною причиною цього вважаємо недооцінку педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят, а натомість надання переваги навчальним видам діяльності.

      Реалії сьогодення такі, що, прагнучи за будь-яку ціну підвищити рейтинг садка наданням безлічі додаткових послуг, у дитини, власне, забирають час, який можна було б використати для ігор. Тож і виходить, що модні гуртки з хореографії, англійської, малювання та інші витісняють найулюбленішу та найпотрібнішу малюкові діяльність. Педагоги або зовсім не відводять на неї часу, або виділяють його занадто мало, через брак часу часто перериваючи ігровий процес, не дбаючи про його логічне завершення. У багатьох дитячих садках не створено і належного предметно-ігрового середовища, яке спонукає дітей до гри, не ведеться необхідна для виникнення і розвитку сюжетно-рольових ігор систематична робота з формування у малят уявлень про навколишнє. Майже зовсім випала з поля зору педагогів важливість формування ігрових умінь. Мусимо констатувати, що багатьом педагогам не вистачає і суто професійної підготовки для організації ігор та регулювання взаємин між гравцями. Адже річ не в тому, що немає в достатніх кількості та асортименті промислових іграшок (їх можна доповнити або замінити саморобками з природного або покидькового матеріалу), а в тому, що під час гри виявляються всі недоліки та прорахунки в роботі педагога—як особистісні, так і професійні. Бо розширення кругозору дитини, передача пізнавального й життєвого досвіду, формування ігрових умінь на кожному ігровому етапі, спонукання до творчого пошуку — все це в руках вихователя.

      Виховні, розвивальні, навчальні можливості гри неоціненні. В умілого та уважного вихователя вона є дуже ефективним засобом впливу на різні сфери особистості дитини.«Основа гри — фантазія і творчість малюка, який сам створює образи, комбінуючи і поєднуючи в уяві те, що бачив або переживав, з тим, що йому читали або розповідали. В процесі гри, особливо сюжетної, дитина планує власну діяльність, ставить запитання та самостійно на них відповідає, описує послідовність виконуваних дій, спілкується з партнерами, що є чудовим підґрунтям для розвитку зв'язного мовлення, збагачення та уточнення словника, вдосконалення звукової виразності мовлення дошкільнят. У грі розвиваються художні здібності та естетичні смаки малечі: граючи, діти залюбки декламують вірші, малюють. Самостійне творення ігрового сюжету відповідно до власного задуму сприяє формуванню цілеспрямованості, самостійності, наполегливості.

      У грі формуються моральні якості дітей, вони вчаться порівнювати, відрізняти добре від поганого, спираючись на приклад близьких людей, намагаються бути турботливими, відповідальними і дисциплінованими.

    Багаторазово повторюючи дії з предметами або іграшками, малюк стає спритнішим, винахідливішим, вмілішим, упевненим у своїх силах. Він учиться спочатку організовувати власну індивідуальну гру, а згодом — гру з ровесниками.

   У грі розкривається творчий потенціал дитини, вона звільняється від комплексів, може задовольнити свою потребу бути незалежною від дорослого.

    Уже переходячи від раннього віку до дошкільного, малюк починає сприймати дорослих як носіїв різних соціальних ролей — тата, мами, лікаря, пожежника, вихователя. Малим дуже хочеться бути дорослими, чинити, як вони. І тільки один-єдиний вид діяльності допомагає усунути суперечність між бажаним та можливим. Це — сюжетно-рольова гра.

    Ігри, які моделюють відносини дорослих і вимагають взаємодії кількох партнерів, є основним засобом соціалізації дошкільнят. Природне бажання бачити себе дорослими, бути схожими на них спонукає дітей шукати сюжети своїх ігор у різноманітній діяльності дорослих. Пізнаючи довкілля, спостерігаючи працю, спілкування, життя дорослих, їхні стосунки, діти обов'язково відтворюють це в іграх з однолітками, а це дає їм можливість приміряти на себе безліч соціальних ролей (батька, матері, продавця, виховательки тощо).

     Організація сюжетно-рольової гри у садку сприяє створенню в дитячому колективі щирої, доброзичливої атмосфери співпраці та взаєморозуміння. Діти граються разом — а отже, й розподіляють обов’язки, приймають спільні рішення, обстоюють свою думку, здобувають свій перший досвід співіснування у суспільстві.

Сучасні вимоги до керівництва сюжетно-рольовою грою

Існують два класи творчих ігор, а саме:

♦ ігри, які виникають з ініціативи дитини, — самодіяльні;

♦ ігри, які виникають з ініціативи дорослих.

    Самодіяльні ігри найбільш яскраво представляють гру як форму практичних розмірковувань дитини над реальним життям. Саме такою і має бути провідна діяльність у дошкільнят.

    Щоб використати на добро всі навчальні, виховні та розвивальні можливості гри, треба насамперед виділити в розпорядку дня час, який діти зможуть присвятити улюбленому заняттю, знаючи, що їх не відриватимуть та не відволікатимуть від нього. Якщо ж з якихось важливих причин гру раптово доводиться припинити, варто подбати про логічне завершення її сюжету або дати дітям можливість продовжити її в інший час.

      Неоціненний матеріал дають вихователеві систематичні спостереження за грою. Особливо значущими для них є такі моменти:

♦ теми, які діти обирають для ігор найчастіше та які лишаються нереалізованими;

♦ чи доводять гравці задум до завершення; якщо ні, то що їм заважає;

♦     як складаються стосунки між вихованцями; чи виникають і на якому ґрунті конфлікти; як вони розв'язуються.

     Проаналізувавши ситуацію, педагог має спланувати свою роботу з розвитку сюжетно-рольової гри в даному дитячому колективі. І тут важливо не при­пуститися такої досить поширеної помилки, як "диктатура" вихователя у грі. Дітям треба надати можливість самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення, лишається сама форма. Дорослий має лише спрямовувати, підказувати, коригувати. Особливу увагу слід приділяти збагаченню власного життєвого досвіду вихованців, від чого залежить різноманітність ігрових тем та сюжетів. З цією метою проводяться екскурсії, спостереження, бесіди.

       Розвиток гри відбувається поступово: від ознайомлювальної предметно-ігрової діяльності в ранньому віці до сюжетно-відображувальної, а згодом розвиненої сюжетно-рольової гри у старших дошкільнят.

      Кожний етап важливий і необхідний, потребує серйозного та вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра.

    Уже на третьому році життя діти відрізняють ігрову дію від реальної, приймають уявну ситуацію і вільно діють у ній: годують, наприклад, ляльку з порожньої тарілки, набирають воду з уявного крана; освоюють ігрові дії: "я — міліціонер", "я — вихователь". Пізніше ці ігрові дії починають об'єднуватися простим сюжетом, який відтворює нескладні ситуації з реального життя: "я кухар — готую обід", "я тато — йду на роботу".

     Ігри, які моделюють відносини дорослих людей і вимагають взаємодії кількох партнерів, тобто сю­жетно-рольові, стають доступними для більшості дошкільнят уже на п'ятому році життя.

    Це — період розквіту сюжетно-рольової гри, якщо для цього створені необхідні умови.

    Важлива передумова виникнення гри — наявність у дітей яскравих та різноманітних вражень, життєвого досвіду й знань, джерелом яких є спеціально організовані заняття, спостереження, твори художньої літератури, кінофільми тощо.

    Побачене або почуте має викликати в дитини інтерес, збуджувати думку і почуття, викликати бажання творчо відтворити у грі набуті враження. І тоді діти виявляють дивовижну фантазію, вигадку. Вони створюють з підручних матеріалів "меблі", "продукти харчування", "глядацькі зали", "грошові купюри", "запрошення", "медичне обладнання" тощо. Без втручання дорослих, з ініціативи дітей народжується сюжетно-рольова гра. Прямої участі дорослий у ній не бере, якщо тільки його не запросять самі діти. Вміле керівництво грою полягає у тому, щоб знайти найбільш вдалий педагогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми при розподілі ролей та логічного завершення гри. Можна підказати гравцям нові ідеї, ситуації, повідомити їм додаткову інформацію, запропонувати іграшку або інший ігровий матеріал, переключити увагу малят на іншу діяльність.

     Великі можливості щодо цього дає художня література. Інколи розкриття задуму гри гальмується через те, що малятам бракує ігрових умінь. Ось тоді стануть у пригоді порада, заохочення, а інколи й власний приклад педагога.

    Не забуваймо: самодіяльна сюжетно-рольова гра — ефективний засіб на лише всебічного розвитку дитини, а й чудова можливість психологічного розвантаження. Це — своєрідні ліки для дітей, бо, програючи певні ситуації, пов'язані з відчуттям напруження, невпевненості, страху, агресивності, збентеження, малі виносять їх на поверхню, а отже, позбавляються від негативу, набувають емоційної стабільності. Гра несумісна з диктатом, тиском, тож ні в якому разі не можна втручатися, різко обривати її, смикати дітей, вимагаючи негайно припинити діяльність, якою вони так захоплені.

     Якщо сюжетно-рольова гра організовується з ініціативи вихователя з метою закріплення певних знань, то в ній попередньо обумовлюються тема, конкретний зміст, виділяються і розподіляються ролі, визначається характер взаємодії персонажів, добираються атрибутика та іграшки.

      Діти діють у межах запропонованих обставин відповідно до сюжету. Дуже часто у грі бере участь вихователь, який виконує якусь другорядну роль і непомітно керує подіями зсередини. Але й така форма організації передбачає свободу дитячої ініціативи, щоб творчий процес не перетворився на сухе дидактичне вправляння.

    Важливо, щоб гра відбувалася в безпечних і комфортних для дитини умовах, щоб у приміщенні було просторо, затишно, чисто. Сьогодні актуальним є питання зонування в дошкільних закладах ігрового простору, що дає змогу якнайоптимальніше дібрати й тематично об'єднати іграшки, спрямувати гру в певному напрямку, згрупувати дітей за інтересами, щоб допомогти реалізувати їхні задуми.

   Як будь-який інший специфічно дитячий вид діяльності, сюжетно-рольова гра не може розвиватися тільки на вербальному (словесному) рівні. До створення цікавих, насичених сюжетів стимулює і наявність належного предметно-ігрового середовища. Тож варто подбати про набори ігрового обладнання, крупногабаритні ігрові модулі, атрибути для сюжетних ігор на різні теми (лікарня, школа, магазин, перукарня, ательє тощо), предмети-замінники. Можна звернутися по допомогу й до батьків, попросивши їх принести порожні пляшечки від ліків, парфумів, упаковки від продуктів харчування тощо. Деякі атрибути можна виготовити разом з дітьми.

    Предмети (дрібні, великі й дуже великі) можуть бути у грі всім. Так проста паличка, залежно від фантазії дитини, перетворюється і на градусник, і на меч. і на дерево, і на людину; обруч або скручена мотузка можуть зображати озеро; а звичайнісінький диван стає пасажирським теплоходом.

     Діти в цьому віці багато фантазують. Гра в них проходить ніби в уявному плані, а уява шукає опори в іграшці або предметі.

   Після п'яти років питома вага іграшки в сюжетно-рольових іграх дещо зменшується. Гра відбувається уже переважно в мовленнєвому плані, тобто, граючись, діти багато розмовляють між собою: йде емоційно насичена ігрова бесіда, в якій кожний учасник знає, що треба робити разом і які обов'язки в кожного зокрема.

     У цьому віці поряд із спільними сюжетно-рольовими іграми розвиваються індивідуальні, а інколи режисерські ігри з іграшками, в яких дитина не бере на себе певної ролі, а регулює відносини між персонажами (іграшками).

   У таких іграх значення іграшки досить велике. Але сюжет гри не прив'язується до стаціонарного ігрового середовища, а, навпаки, — ігровий матеріал добирається до придуманого сюжету.

    Діти можуть доповнювати його саморобками, атрибутами, предметами, тобто трансформувати розвивальне ігрове середовище відповідно до динаміки гри.

    Гра в дошкільному віці — форма життя дитини, без неї дитинства просто немає. Тому  всі знання, здобуті дитиною на занятті чи з іншого джерела мають негайно "задіюватися", застосовуватися — самостійно, постійно і з власної ініціативи. Тільки тоді вони слугуватимуть творчому розвиткові дитини. Все життя дошкільнят у садку, вільне від занять, режимних моментів, має пронизуватися грою. Позбавлення дитини можливості гратися є для неї найтяжчим покаранням.

         Але щоб діти гралися, дорослі мають створити у садку, та й удома, належні умови, а саме:

♦  виділити достатньо часу та місця для гри;

♦  забезпечити дітей різноманітними іграшками та іншим ігровим матеріалом;

♦  збагатити малюків яскравими різноманітними враженнями та позитивним життєвим досвідом;

♦  формувати належні ігрові вміння на кожному віковому етапі;

♦  навчити спілкуватися з ровесниками;

♦  бути уважними, чуйними, тактовними щодо своїх однолітків.

     Вихователь має бути для дитини взірцем культури, доброзичливості, моральності, джерелом знань і — найголовніше — любові.

      Отоді дитині буде в садку цікаво й весело, і вона залюбки вигадуватиме, фантазуватиме — гратиметься.

      Керівництво сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога. Воно потребує неабиякого терпіння, спостережливості й педагогічного такту. Адже тільки завдяки систематичній та послідовній організації ігрової діяльності у дитячих садках ми зможемо реанімувати сюжет­но-рольову гру, поновити її статус провідної діяльності дошкільнят.

 

 

Сюжетно-рольові ігри

для дітей 6-го року життя

     Дошкільне дитинство — особливий пе­ріод розвитку дитини. Саме в цьому віці ви­никає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя ви­являє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками.

   Усі ці найважливіші якості та здібності виникають і розвиваються не в розмовах із дорослим і не на заняттях із фахівцями, а в сюжетно-рольовій грі, у якій діти беруть на себе ролі дорослих, і в спеціально ство­рюваних ними ігрових, уявних умовах від­творюють (або моделюють) діяльність до­рослих та взаємини між ними.

   У такій грі найінтенсивніше формуються всі психічні якості та особливості особистості дитини. Ігрова діяльність впливає на формування довільності поведінки і всіх психічних процесів — від елементарних до найскладніших. Виконуючи ігрову роль, дитина підпорядковує цьому завданню всі свої імпульсивні дії. В умовах гри діти краще зосереджуються і більше запам'ятовують, ніж за безпосереднім завданням дорослого. Свідома мета — зосередитися, запам'ятати щось, стримати імпульсивний рух —найлегше відпрацьовуються в грі.       

   Гра впливає на розумовий розвиток дошкільника. Діючи із предметами-замінниками, дитина починає оперувати в уявному, умовному просторі. Предмет-замінник стає опорою для мислення. По­ступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що ди­тина переходить до мислення в плані обра­зів і уявлень. Крім того, у грі, виконуючи різні ролі, дитина має різні точки зору та починає бачити предмет із різних сторін. Це сприяє розвитку найважливішої розумової здібності людини, що дозволяє уявити інший погляд та іншу точку зору.

  Рольова гра має вирішальне значення для розвитку уяви. Ігрові дії відбуваються в уявній ситуації; реальні предмети вико­ристовуються як інші, уявні; дитина бере на себе ролі уявних персонажів. Така практика дії в уявному просторі сприяє тому, що діти здатні творчо уявляти.

   Спілкування дошкільника з однолітками здебільшого відбувається під час спільної гри. Граючись разом, діти починають брати до уваги бажання та дії іншої дитини, відсто­ювати свою точку зору, розробляти і реалі­зовувати спільні плани. Тому гра впливає на розвиток спілкування дітей у цей період.

  Величезне значення гри для розвитку психіки та особистості дитини дає підставу вважати, що саме ця діяльність в дошкільно­му віці є провідною.

   Центральним моментом рольової гри є роль, що бере на себе дитина. При цьому вона не просто називає себе ім'ям відповід­ної дорослої людини («Я — космонавт», «Я — мама», «Я — лікар»), але, що є найголовні­шим, діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе і цим нібито ототожнює себе з нею. Саме ігрова роль у концентрованій формі втілює в собі зв'язок дитини зі світом дорослих. Найбільш характерним моментом ролі є те, що вона неможлива без практичної ігрової дії. Роль вершника, лікаря або шофе­ра неможливо виконувати тільки в уяві, без реальних, практичних ігрових дій.

   Сюжет гри — це та частина дійсності, що відтворюється дітьми в грі (лікарня, родина; війна, магазин тощо). Сюжети ігор відтворю­ють конкретні умови життя дитини. Вони змі­нюються залежно від цих конкретних умов разом із розширенням кругозору дитини та її ознайомленням із навколишнім. Основним джерелом рольових ігор є саме ознайомлен­ня дитини із життям і діяльністю дорослих.

  Зміст гри — це те, що відтворюється ди­тиною як центральний момент у людських взаєминах. Конкретний характер взаємин між людьми, які діти відтворюють у грі, може бути різним і залежати від взаємин реально­го дорослого з оточення дитини.

   Те, що робить мама зі своєю дочкою, остання відтворюватиме зі своєю лялькою (або подружкою по грі). Людські взаємини та умови, у яких живе дитина, визначають не тільки сюжети, але, насамперед, зміст ди­тячих ігор. Таким чином, гра виникає з умов життя дитини і відбиває, відтворює ці умови.

    Змістом гри старших дошкільників стає виконання правил, що випливають із узятої на себе ролі. Діти сьомого року життя над­звичайно прискіпливо ставляться до вико­нання правил. Виконуючи ту або іншу роль, вони уважно стежать, наскільки відповіда­ють їх дії та дії їх партнерів загальноприйня­тим правилам поведінки — буває так або ні: «Мама так не робить», «Суп після каші не по­дають». Це вищий рівень розвитку гри, коли діти вже діють довільно та осмислено, усві­домлюючи свої дії та свої взаємини із парт­нерами по грі.

    Гра — універсальний спосіб виховання і навчання маленької дитини. Якщо ви хочете розвити необхідні здібності малюка, навчи­ти його думати, розуміти мовлення дорос­лих, уявляти, діяти із предметами, — грайте з ним якомога частіше. Ігри дають малюкам радість, інтерес, упевненість у собі та своїх можливостях. Але гратися необхідно вчити. Гра не виникає сама по собі. Щоб полегши­ти це захоплююче навчання, пропонуємо вашій увазі кілька сюжетів ігор із ляльками (або будь-якими іншими персонажами), в які можна гратися з дітьми, а також можливі ва­ріанти ігрових дій Та їх послідовність.

«НАСТАВ ЧАС ЇСТИ»

Сервірувати стіл, розставити прибори.

Зварити суп, кашу на плиті (у порожній ка­струльці або поклавши в неї ґудзики, кульки, бусини, палички та ін.) і погодувати ляльку з ложечки, паличкою, з долоньки. Плитою може бути кубик або інший плоский предмет.

Зварити яйце (кульку), подути на нього, розбити ложкою (паличкою), погодувати ляльку, ведмедика.

Спекти пиріжки (можна використати кульки, кільця, ґудзики, кубики, вирізані з ко­льорового паперу фігурки; можна зліпити їх із пластиліну, тіста), почастувати ляльок і звірів.

Нагодувати ляльку з тарілки супом, по­різати ножем (паличкою) ковбаску (для цієї' мети можна використати кульку, кубик, па­личку, деталі від конструктора або мозаїки, фантик).

Скип'ятити молоко, налити сік, напоїти ляльок, дати їм печиво, цукерки (використо­вуються пластмасові деталі конструктора або мозаїки, фантик, кулька).

Почастувати ляльку фруктами, овочами намальованими або вирізаними з паперу, або умовними зображеннями (наприклад, зелений овал — огірочок, жовтогарячий — морквина, червоний кружок — яблучко або помідор, зелене коло в смужку — кавун).

Помити посуд, витерти його рушником (вимити посуд можна долонькою або шма­точком губки, замість рушника використа­ти шматочок тканини).

«БАЮШКИ-БАЮ»

Сповити ляльку.

Погладити, поцілувати її.

Заколисати на руках.

Покласти в ліжечко, накрити ковдрою, покачати ліжечко.

Прочитати віршик або проспівати коли­скову.

 

«ТРЕБА, ТРЕБА ВМИВАТИСЯ…»

Викупати ляльку у ванночці (замість мила й губки можна використати кубик, кульку, шматочок поролону).

Вимити ляльці голову шампунем (із пластмасової баночки), витерти серветкою.

Причесати ляльку (гребінцем, паличкою), дати їй подивитися в дзеркальце. Умити ляльку з тазика.

Почистити ляльці зубки (можна викори­стати дитячу зубну щітку або паличку).

Посадити на горщик (для маленьких ігра­шок можна використати кришку від флако­на або нижню частину пластмасово/банки).

Гру можна супроводжувати короткими віршиками, наприклад, такими:

Ай, лади, лади,

Не боїмося ми води,

Частіше вмиваємося,

Дітям посміхаємося.

 

«МИ ЙДЕМО ГУЛЯТИ»

Підготовка до прогулянки (сповивання або вдягання ляльки).

Заколисування її на руках або в колясці.

Прогулянка на машині (у колясці).

Катання з гірки на машині або на до­щечці.

Ляльку можна носити на руках. Доро­слий може запропонувати дитині розповісти ляльці, що вона може побачити.

Прогулянку з лялькою можна розіграти, використовуючи елементи конструювання.

Покладіть на стіл невелику ляльку і куби­ки (цеглинки), скажіть дитині: «Наша Лялечка нудьгує одна, хоче погуляти. Побудуймо для неї доріжку!»

Візьміть одну Цеглинку, приставте до неї іншу, потім запропонуйте дитині продовжити доріжку. Після того, як доріжка побудована, лялька може крокувати по ній, примовляю­чи: «Топ-топ, тупотить малюк» або: «Маленькі ніжки йдуть по доріжці. Топ-топ-топ». Згодом гру можна ускладнити, використовуючи у ній ще одну ляльку, що теж гуляє і йде назустріч першій. Вони зустрічаються, обіймаються, розмовляють одна з одною.

 

«ЛЯЛЬКА (СОБАЧКА, ВЕДМЕДИК, ЗАЙЧЕНЯ…) ЗАНЕДУЖАЛА»

Скарга ляльки, розпитування про те, що болить, як болить, розрада її.

Відвезти ляльку на машині до лікарні.

Послухати серце (трубочкою; макарони-ною; ґудзиком, нанизаним на мотузочку; ву­хом).

Виміряти температуру (іграшковим гра­дусником, паличкою, олівцем).

Зробити укол (іграшковим або сучасним пластмасовим шприцом, паличкою, пальчи­ком).

Дати таблетку (для цього підійдуть буси­на, ґудзик, горошина або квасолина, аркуш паперу, порожня долонька).

Поставити гірчичники (за допомогою ар­куша паперу, шматочка тканини).

Поставити банки (можна використати маленькі, кришки від флаконів або просто зі­гнути долоньку).

Полікувати горло (пополоскати його із чашечки, змазати паличкою з маззю).

Полікувати вушко (закапати ліки піпет­кою або двома складеними пальчиками, зма­зати паличкою з маззю).

Зробити пов'язку шматочком бинтика.

Дати вітаміни (горошини, ґудзички).

Напоїти гарячим чаєм із медом (з мали­ною).

Укласти в ліжечко.

Проспівати пісеньку, заспокоїти ляльку.

 

«ЗАВІТАЙТЕ ДО НАС У ГОСТІ»

Запросити іграшки на святковий обід (обійти разом із дитиною групову кімнату і запропонувати декільком лялькам та тва­ринам завітати в гості, спонукати дитину до розмови з іграшками).

Сервірувати святковий стіл, розстави­ти посуд (за кількістю запрошених гостей), продукти, якими пригощатимете гостей (фрукти, овочі, цукерки тощо).

Розсадити гостей за столом.

Запропонувати їм пригоститися, поціка­витися, що кожний із гостей хоче з'їсти.

Розкласти продукти на тарілки, погодува­ти гостей.

Наприкінці обіду подякувати гостям, про­водити їх додому.

Гостями можуть бути не тільки іграшки, але й однолітки.

Дата публікації: 21:35 04.11.2016
Завідувач

Шевченко Людмила Олексіївна

Консультативний центр
Пошук