Інформація для батьків | Актуальні питання
Актуальні питання

Використані матеріали журналу "Зростаємо разом"

Як привчити дитину користуватися унітазом?

До горщика я сина привчила дуже легко, а ось з уні­тазом у нас проблеми. Він боїться заходити в туалет, говорить, що світло вмикається дуже високо, і ще він боїться зливного бачка, тому що той дуже шумить. Ко­ли я наполягаю, то він просто п/сяє в штанці, і таке вже траплялося неодноразово. Зараз синові майже шість років, але вдома він наполегливо ходить на горщик, хоча в дитячому садку з туалетом немає проблем. Як привчити дитину користуватися унітазом?

Поставте себе на місце своєї дитини. її примушують поміняти звичний, зручний і нестрашний горщик на ве­личезний, незрозумілий, можливо, небезпечний унітаз, що стоїть у темному туалеті. Спершу добре б подумати про те, щоб малюк сам міг вмикати собі світло в уби­ральні. Деякі передбачливі батьки ще під час ремонту грамотно розташовують вимикачі на висоті, зручній для дитини.

Привчання до користування унітазом — останній етап в опануванні гігієнічних навичок. Добре, якщо та­то навчатиме сина, а мама — дочку (через фізіологічні особливості статі).

Спершу придбайте дитячу накладку на унітаз, яка до­поможе дитині не провалюватися в дуже великий отвір. Крім того, якщо дитина ще зовсім невеликого зросту, перед унітазом слід поставити невелику лавку, щоб ма­люкові не доводилося насилу підійматися на унітаз. Ця лавка потрібна ще і для того, щоб карапуз міг ставити на неї ніжки, коли сидить на унітазі, тому що не всім ді­тям подобається, коли їхні ноги висять у повітрі, вони не відчувають опори.

Розкажіть дитині, що вона вже виросла, а всі дорослі вже не ходять на горщик. Вони обов'язково ходять у ту­алет і користуються унітазом. Проведіть свій майстер-клас: як користуватися унітазом, розкажіть, як він ула­штований, тоді дитина його не боятиметься. Іноді бать­кам допомагають маленькі хитрощі. Цікавим малюкам дуже подобається спостерігати, як з бачка ллється вода. Придбайте освіжувач для унітазу, що зафарбовує воду в який-небудь колір. Діти перебувають у захваті, спосте­рігаючи за тим, як вода стає синьою або зеленою, чер­воною або жовтою.

Починати привчати дитину до користування уніта­зом не варто, якщо малюк захворів, недавно пережив стрес, ви нещодавно переїхали в цю квартиру і малюк ще не звик до неї, батьки розлучаються або у дитини ві­кова криза.

Дитина не вміє зав’язувати шнурки і застібати ґудзики

Синові вже шість із половиною років, але для нього проблема — застібати ґудзики. Він робить це дуже дов­го, виходить неправильно, доводиться починати спо­чатку. А шнурки взагалі не вміє зав'язувати, ми купу­ємо йому взуття на липучках і «блискавках». Чоловік реагує на це дуже спокійно і говорить, що незабаром шнурки стануть непотрібними і тому взагалі не варто навчати їх зав'язувати. А я намагаюся навчити сина, але все даремно. Підкажіть, як нам навчити сина, йо­му це дуже заважає в школі, він нічого не встигає, на уроки спізнюється.

Ви маєте рацію, обов'язково потрібно навчити ди­тину цих, на перший погляд, нехитрих операцій. Адже в житті трапляються різноманітні ситуації, і не завжди застібка може опинитися на липучках або на «змійці».

І застібання ґудзиків, і зав'язування шнурків — усе це з розряду навичок самообслуговування. Навчання цих дій — важливий етап у розвитку дитини. Крім того, ці дії допомагають розвивати дрібну моторику дитини, що стане їй в пригоді, коли вона почне вчитися писати. Та і на розвиток мовлення ця сама моторика теж впливає.

Терпіння вам знадобиться, це напевно. Ви може­те показувати малюкові, як саме потрібно зав'язувати шнурки і застібати ґудзики. Нехай він спробує сам, а ви його хваліть. Між іншим, продаються спеціальні ігри-шнурування, що можна пропонувати дітям змалечку (навіть до року), і тоді матимете значно менше проблем із зав'язуванням шнурочків.

Дитина навчилася застібати ґудзики, але робить це дуже повільно, і ви переживаєте, що вона спізнюєть­ся на урок? Приходьте в школу раніше, щоб малюк міг без поспіху роздягтися і скласти свої речі. Згодом у ньо­го все виходитиме значно швидше, тому що він дорос­лішатиме і рухи його рук ставатимуть спритнішими і точ­нішими.

 

     Чому дитина обманює?

Моя пятирічна племінниця часто обманює. її ніхто ніколи не карає, вона нічого не боїться. Мені здається, що брехня для неї — якесь особливе задоволення. Що можна з цим зробити?

Іноді здається, що деякі малюки брешуть чи не з то­го самого моменту, як починають говорити. А ось усві­домлювати, що сказали неправду, маленькі брехун­ці починають лише в три-чотири роки. Погодьтеся, що в багатьох сім'ях дитяча брехня вважається звичайною справою. «Що ж, усі діти роблять це»,— міркують батьки, і майже не звертають увагу на брехню.

У чому ж причина дитячої нещирості? їх декілька, але найголовніша з них — бажання отримати батьків­ську любов, увагу, похвалу, страх не виправдати бать­ківських очікувань. Іноді карапуз починає розповідати те, чого не було: «Я сьогодні в садку найкраще на занят­ті відповідав». Ця брехня придумана лише для того, щоб мама або тато похвалили своє чадо. І винуваті в такій брехні тільки батьки, які дуже рідко звертають увагу на успіхи дитини або дуже завищують планку своїх батьків­ських вимог: «Ти повинен бути найкращим в класі!» А як­що у дитини не виходить, то що ж їй залишається роби­ти? Тільки збрехати у відповідь на батьківське запитан­ня, хто найшвидше пробіг стометрівку.

Страх — теж одна з найважливіших причин дитячої брехні. Боязнь покарання примушує дитину брехати і викручуватися, грізне батьківське запитання: «Хто про­лив молоко?» — примушує дитину відповісти: «Не знаю» або звинуватити котика. А потім ще мама або тато лю­блять ставити і зовсім риторичне запитання: «Навіщо ти мені брешеш?» Зрозуміла річ, можете і самі собі на ньо­го відповісти: «Щоб ти мене не покарав».

Іноді малюки можуть обманювати і заради отриман­ня якої-небудь вигоди. Наприклад, не хочеться йти до дитячого садочка, але дуже хочеться побути з мамою. І дитина розповідає, як у неї болить голова або живіт.

Щоб дитина не брехала, важливо встановити взаємо­розуміння між нею і батьками, подаючи особистий при­клад. Дуже часто маленький брехунець живе саме в тій сім'ї, де і батьки можуть сказати неправду, наприклад, мама, проспавши на роботу, при дитині розкповідає по телефону своєму начальникові, що підвернула ногу.

І ще, якщо ви помітили, що дитина бреше, то це зов­сім не означає, що вона залишиться брехуном на все життя. Розберіться в причинах і змініть ситуацію.

   Дитина не хоче засинати сама

Синові вже виповнилося шість років, але він не хо­че засинати сам. Доводиться лягати поряд із ним, спі­вати пісеньку, розповідати казку і чекати, поки він за­сне. Увечері після роботи і так часу обмаль, а тут ще й укладання займає більше години. Як подолати цю проблему?

Це досить поширена проблема в сім'ях, де мама і та­то працюють. Причина того, що малюк «не відпускає» вас від себе,— дефіцит уваги і тепла з вашого боку. Ні, ви його, звісно, любите, але через свою зайнятість ма­єте не так багато часу, щоб побути разом із сином. Ось він і знайшов вихід — спілкуватися з вами перед сном. Вихід все-таки є, хоч і не такий, як хотілося б батькам. Плануючи найближчі вихідні, продумайте, як побудува­ти свій день так, щоб більше часу приділити синові. Тоб­то ви повинні приділити йому якомога більше своєї ува­ги, щоб компенсувати її брак протягом тижня.

Тепер про укладання. Почніть цю процедуру рані­ше. Наприклад, зі спільної півгодинної прогулянки пе­ред сном. Не позбавляйте дитину казки або колисан­ки. Нехай усе це буде, але потім скажіть, що час спілку­вання завершився і тепер дитині потрібно відпочивати. Спочатку ви можете перебувати десь поблизу, в сусід­ній кімнаті, і двері в дитячу кімнату не зачиняти. Зали­ште в спальні малюка ввімкнений нічник, оскільки діти часто скаржаться, що без мами їм страшно і темно, до­звольте брати з собою в ліжко м'яку іграшку.

Якщо з першого разу не виходить, терпляче повто­рюйте спроби, не забуваючи похвалити дитину, якщо сьогодні вона все-таки заснула сама.

 

    Дитина краде

П'ятирічний син повертається із садочка і щора­зу приносить якусь іграшку. На моє питання: «Де ти це взяв?» — він або мовчить, або говорить, що по­мінявся з хлопчиками. Урешті-решт з'ясувалося, що він потихеньку без дозволу бере всі ці іграшки в ін­ших дітей. Я його дуже сварила, ми всі іграшки відне­сли назад дітям, але вже наступного дня ситуація по­вторилася, тільки тепер син не показав мені іграшку, а заховав її у своїй кімнаті, і я знайшла її абсолют­но випадково. Ми з чоловіком йому пояснювали, що красти недобре, а він мовчить і стоїть, опустивши очі. Своїх іграшок у нього цілком достатньо, та й ті, які він приносить, не завжди красиві, просто звичайні ма­шинки. Як нам пояснити дитині, що чуже брати не можна?

 

Найголовніше питання, на яке нам потрібно знайти відповідь: навіщо він це робить? Ви самі зауважили, що у дитини й так вистачає іграшок, та й бере у інших ді­тей він не найкрасивіші. Він просто їх бере. Саме чужа іграшка для дитини особливо приваблива. Зверніть ува­гу, як діти міняються іграшками. Найдорожчий і найкра­щий автомобільчик може бути обміняний на абсолют­но непоказний пістолет, і все тому, що діти сприймають іграшки інакше, ніж ми, дорослі.

У п'ять років дитина вже починає розуміти, що є її іграшки і речі, а є іграшки і речі інших людей. Але їй де дуже важко перебороти своє бажання заволодіти чу-кою іграшкою. Тому не сваріть дитину, а спокійно пояснюйте, чому не можна брати чуже без дозволу. Навчіть лалюка мінятися іграшками і щодня, відводячи його в дитячий садок, обов'язково давайте з собою кілька невеликих іграшок, щоб він зміг зробити тимчасовий обмін.

Знайдіть такі казки, у яких описані подібні ситуації, і прочитайте їх малюкові, а потім разом обговорюйте прочитане. Нехай син скаже вам, що він відчуває. Час­тіше підкріплюйте розповіді особистим прикладом.

Є ще одна причина, з якої ваша дитина може бра­ти чужі іграшки. Іноді діти, яким бракує батьківського тепла й уваги, таким чином прагнуть самостійно ком­пенсувати цей дефіцит, привласнюючи бажані іграшки і тим самим даруючи собі задоволення. У цій ситуації заходи попередження батькам мають бути зрозуміли­ми: любов і увага.

 

Дитина не хоче доглядати за свійськими тваринами

Дочка (шість із половиною років) просила придбати їй хом'яків. Тварин ми купили, але за умови, що вона сама їх годуватиме і прибиратиме в клітці. Вистачило її всього лише на два тижні. Тепер я прибираю і годую хом'яків і при цьому відчуваю свою цілковиту неспро­можність як мама. Адже я обіцяла, якщо дочка сама не прибиратиме, то ми їх віддамо. Як вчинити?

Спробуйте ще раз. Тільки спершу ви робитимете це разом, причому щодня, без пропусків і запізнень. На­вчити дитину доглядати тварин ви можете тільки своїм прикладом. Коли дочка звикне і навчиться все робити самостійно, спочатку надайте їй можливість без вашої допомоги годувати тварин. І, головне, не забувайте ії хвалити: за те, що піклується про братів наших менших, за те, що робить це сама, за те, що робить це старанно. І тільки потім передайте всі обов'язки дочці. Займе цей процес навчання, можливо, навіть не один місяць. За­те вам не доведеться віддавати тварин і нарікати, що виховний момент не вдався. А на майбутнє майте на увазі, що вже якщо ви щось дитині пообіцяли (не тіль­ки подарунок, але і «віддати хом'яків»), то дуже важли­во дотримуватися своїх обіцянок. Тому, коли ви чимось загрожуєте, спершу подумайте, а чи здатні ви викона­ти сказане.

Дата публікації: 22:14 04.11.2016
Завідувач

Шевченко Людмила Олексіївна

Консультативний центр
Пошук